На творчості Зіброва зросло не одне покоління українців. Його поважають чоловіки та обожнюють жінки. А шлюб співака з дружиною Мариною вважають одним із найміцніших у вітчизняному шоу-бізнесі – пара разом цілих 24 роки

Народного артиста України, співака, композитора Павла Зіброва шанувальниці називають секс-символом української естради. Сам співак вкотре це доводить, незважаючи на те, що в червні йому виповнилося 60 років.

На творчості Зіброва зросло не одне покоління українців. Його поважають чоловіки та обожнюють жінки.

Не так давно Павло Зібров наважився знятися у скандальному кліпі молодого українського свег-колективу і заспівав реп, чим завоював небувалу популярність у молоді. Та це не останній експеримент народного артиста: співак зіграв Зібрембо в гумористичному шоу, відіграв діджей-сет у нічному клубі, а тепер знявся в комедії «Інфоголік».

В ексклюзивному інтерв’ю журналу PERSONA.top Павло Зібров розповів, як його оксамитовий баритон та спокусливі вуса зводили з розуму прихильниць і штовхали на відчайдушні кроки.

Торік «Укрзалізниця» засудила вас за кліп на пісню «Польська залізниця лова-лова», де ви розгулюєте по залізничних коліях, і назвала вас ганебним прикладом для молоді. Розкажіть про історію цього кліпу.

– Це був чудовий досвід співпраці з молодою командою, хоча спочатку я відмовлявся від цієї ідеї. Проте дружина переконала мене спробувати, і я не пошкодував. Зі студії, де ми записували реп, вийшов мокрий, тому що я оперний співак, а тут довелося грубо обривати фрази. Хлопці буквально за годину змонтували готовий продукт і запропонували на наступний день відзняти кліп. Так само швидко відео вийшло в ефір, і у мене почав розриватися телефон від дзвінків з проханням прокоментувати кліп. Виходить так, що докладаєш масу зусиль до творчості, працюєш з талановитими поетами, а тут записав реп – і підняв таку хвилю емоцій!

Зрозуміло, що все це іронія, і думаю, що очільник «Укрзалізниці» Войцех Балчун це зрозумів. Він, до речі молодець, трохи розколихав мафію, хоча прибрати її буде дуже тяжко, навіть за рік. Але, безумовно, він розворушив кубло, і багато хто полетів з теплих насиджених містечок. Завдяки кліпу я помітив, що на мене звернула увагу молодь, а це дуже приємно. Треба бути сучасним, не можна сидіти на троні, посміхатися і надувати щоки, як у брежнєвську епоху. Потрібно йти в ногу з часом, тоді ти будеш у тренді.

Після кліпу «Польська залізниця лова-лова» я працював над комічним образом Зібрембо і Зібрембо-2, знімався у комедійному українському фільмі «Інфоголік». Столичний клуб «Атлас» запросив мене провести дискотеку 80-х для трьохсот чоловік, переважно молоді. І тут я кажу собі: «Дядя Паша, давай!», і мокрий разом зі всіма співаю і танцюю, кручу дискотеку і отримую від цього задоволення. Після цього було ще багато пропозицій провести подібні вечірки, і я з радістю погоджувався, у мене відкрилося нове дихання у творчості. За такий концерт скидаю півтора кілограма – живота немає, спинка рівна, тіло в тонусі. Нещодавно «відкрутив» вечірку на 200 чоловік у Борисполі в терміналі F для публіки, яка після семінару захотіла відпочити разом із Павлом Зібровим. Отак!

Як в українців із почуттям гумору?

– Без почуття гумору не виживе жодна нація. От коли його немає, виникають проблеми. У мене є колеги, які, бідолашні, згорають самі в собі через переживання. Навіщо ці зморшки на обличчі? Випусти пар та посмійся сам над собою, у мене це дуже вдало виходить!

Ви грали Зібрембо в гумористичному шоу «Ліга сміху», тепер знялися в молодіжній комедії «Інфоголік». Як вам вдається так легко ставитися до критики?

 – «Інфоголік» знімала та ж команда, що і кліп до пісні «Польська залізниця лова-лова». Почитав сценарій, мені запропонували показати центральний пальчик, це було смішно, я погодився. Фільм знімали молоді хлопці – по 25-35 років. Але це справжні професіонали своєї справи, які заткнули за пояс багатьох наших метрів, у яких купа грошей та досвіду. Ці хлопці просто рвуть! Комедія вже увійшла до числа лідерів, побила рекорди прокату та окупилася за перші десять днів.

Що стосується Зібрембо, то я сам від себе такого не очікував, навіть довелося випити 150 грамів коньячку. Я забув текст, думав, підведу хлопців, але мені вдалося перебороти хвилювання. Уявіть: виходиш на сцену, вісім камер тебе знімає, сидить журі, яке оцінює команду, хлопці мені довірилися – як я міг їх підвести?! Тому випив три рази по 50 грамів – і бачу, що ух як завівся, і вийшло так, що половина тексту у мене була імпровізацією. Через три місяці мені запропонували ще раз вийти на сцену в образі Зібрембо, я вагався, але все вийшло більш ніж вдало.

Чого, на вашу думку, не вистачає українському кіно?

– На жаль, міністерство культури майже не фінансує кіно, тому залишається покладатися тільки на цікаві сценарії, гарну режисерську та акторську роботу – таку, як в «Інфоголіку», для прикладу. Його, до речі, вже перекладають на англійську мову, наголошую: не на російську. Вже є конкретні домовленості з Прибалтикою. Додам, що в Україні можна зняти кіно навіть з обмеженим бюджетом, усе залежить від наявності талановитих режисерів, продюсерів та сценаристів.

«Років 15 тому моя дружина сказала, що я дуже сивий, і їй це не подобається. Вона вважала, що я маю подобатися не лише своїм одноліткам, а й молодим жінкам, тому запропонувала пофарбувати волосся»

Ваш шлюб вважають одним із найміцніших у вітчизняному шоу-бізнесі, адже з дружиною Мариною ви разом цілих 24 роки. У чому секрет щасливого сімейного життя?

– Чоловіків та жінок не вибирають, треба певний час, щоб зустріти свою долю. Бог парує людей. Мене з Мариною Бог спарував у 1993 році, і вона для мене більше ніж дружина. Вона – моє все! Марина кинула роботу помічника Леоніда Кучми, а могла б зробити гарну політичну кар’єру. Але покинула заради сім’ї, заради «Театру пісні Павла Зіброва». Вона стала справжнім наставником, режисером, артистом, їздила зі мною на гастролі, поки не народилася донька. І сьогодні все, що я роблю, ми ділимо навпіл, тому що вона читає абсолютно всі вірші та першою слухає пісні, які я пишу. Вона гарний критик – я, звичайно, перші кілька хвилин ображаюсь, а потім розумію, що у неї колосальний досвід, і така дружина поганого не порадить. Змушує доробляти, переробляти, шукати варіанти, але слухач цього не знатиме – він почує тільки хорошу, якісну пісню.

Це моя половинка, і без неї Павло Зібров був би зовсім іншим. Можливо, я був би на 20 кілограмів товстіший, тому що є любов до дерунів та пиріжків. Був би кремезний сивий дядько Паша Зібров.

Як ви ставитеся до засилля оголеного тіла в телеефірі?

– Пару десятків років тому це було дико, потім звикли до таких проявів епатажу. Сьогодні вже цим не здивуєш, тому я не знаю, чи є потреба в оголеності. Є спеціальні канали – сідай та дивись. Я іноді також хочу еротику подивитися, знаю, який канал потрібно увімкнути. Подивився, налаштувався, завівся, отримав настрій. А на загальнонаціональних каналах цього показувати не потрібно, тому що їх дивляться і діти, і релігійні люди.

«Марина – моя бойова подруга, мама моєї дитини, кохана жінка, помічник. Вона мене тримає в тонусі. Не дай Бог, прийду з помадою на сорочці – вона може взяти пательню і підійти близько-близько, щоб я відчував її подих та енергетику»

Ви один із небагатьох представників вітчизняного шоу-бізнесу, хто зважився приховати сивину і пофарбувати волосся в насичений чорний колір. Що спонукало вас змінити імідж?

– Років 15 тому моя дружина сказала, що я дуже сивий, і їй це не подобається. Вона вважала, що я маю подобатися не лише своїм одноліткам, а й молодим жінкам, тому запропонувала пофарбувати волосся. Якби я був оперним співаком, як Олександр Хворостовський, то проблем не було б, а от естрада не любить сивини. Почуваю себе дуже комфортно з довгим чорним волоссям.

Як підтримуєте пристрасть у сімейних відносинах?

– Тут не потрібно нічого грати, якщо в тебе є пристрасть, то вона є. Я такий, як є. Уже 15 років, як я відмовився від конферансьє і веду свої концерти сам. Хочу розмовляти з публікою, тому що мені є що сказати, я можу жартувати та інтригувати. Я природний і на сцені, і в стосунках, мені не потрібно випендрюватися. Марина – моя бойова подруга, мама моєї дитини, кохана жінка, помічник. Вона мене тримає в тонусі. Не дай Бог, прийду з помадою на сорочці – вона може взяти пательню і підійти близько-близько, щоб я відчував її подих та енергетику. І я розумію, що десь проштрафився, хтось обняв, але все буває. Дружина хоч і дає прочуханки, але дуже любить.

Ваша дружина в одному з інтерв’ю розповідала, що ви спите в різних кімнатах. Як ви до цього прийшли – або, може, докотилися?

– Я творча людина, композитор. А композитор, як і художник, пише вночі. Вдень це нереально: справи, гастролі, побутові питання та батьківські обов’язки, тому працюю вечорами і ночами. У мене кабінет, де стоїть розкішний синтезатор та невеличка студія. Я можу там прилягти, прокинутися раніше чи пізніше, і нікому не заважаю. У моєму кабінеті є коньяк і ром, якщо мені потрібно зробити паузу. Не хочу, щоб від цього страждала моя дружина. У творчих людей такий уклад – абсолютна норма.

Чи були у вашому творчому житті пікантні історії, пов’язані з наполегливими прихильницями? Звичайно ж, були. Без докорів сумління і церемоній розкажіть нам про це!

– Мій розквіт був на початку 90-х, я проводив стільки концертів, скільки хотів. Тому ясно, що прихильники є у кожному місті, є клуби фанів. Був здивований, коли у Харкові з балкона побачив величезний банер з написом «Павло Зібров, ми тебе любимо», подумав, що хтось жартує, але виявилося, що ні. Після концерту до мене підійшло чоловік 20 молодих людей, перший-другий курс університету, які знали всі мої пісні. Подібне дуже надихає та дає сили.

Також була цікава ситуація у Чернівцях років 18 назад. У цей день у мене було два сольних концерти, дуже втомився. Пам’ятаю, як у першому ряду сиділи дві молоді красиві жінки років по 27-28, дуже сильно пахучі. У мене почалась алергія – бо вони вилили на себе флакон духів, я пчихав, кашляв, крутило в носі. Це була холодна осінь, вони сиділи в коротеньких кожушках, ботфортах на високих підборах та коротесеньких спідничках. Можна сказати, що мій другий концерт вони зіпсували… Я дивився, як вони сиділи, шушукалися, ніжка на ніжку, очима стріляли, у них був гарний настрій. Після концерту ті жінки хотіли зайти до мене, але їх не впускали. Думаю, що по сьогоднішній день вони виконують завдання Марини Зібрової і отримують від неї заробітну платню, щоб я був гарно зачесаний, вигладжений, і щоб ніхто після концерту не прошмигнув у гримерку чи готельний номер. Але в той вечір я дозволив глядачкам зайти, і вони звернулися до мене як до голови «Партії шанувальників жінок» із запитанням, що їм робити о 22.30, якщо вони не хочуть повертатися додому, до чоловіків…

До речі, у мене між першим і другим шлюбом був інтервал у вісім років. І якраз на цей проміжок часу припав один випадок у Вінниці. Близько десяти представниць прекрасної статі зібралися зайти до мене в номер після концерту, але адміністрація готелю нікого не пускала, тому що було заплановано по два сольних концерти два дні підряд. Це означало, що потрібно було мати здоров’я для виступів, і на дівчат його витрачати не можна. І тут, уявляєте, виглядаю з балкону третього поверху – і що бачу: дівчина лізе по трубі водовідведення, а з сумки у неї виглядає пляшка шампанського і якась закуска. Оце були часи, є що згадати! Так виглядало «радянське щастя».

«Чоловіків та жінок не вибирають, треба певний час, щоб зустріти свою долю. Бог парує людей. Мене з Мариною Бог спарував у 1993 році, і вона для мене більше ніж дружина. Вона – моє все!»

Вуса Павла Зіброва – це свого роду бренд. Що може змусити вас поголити їх?

– Павло Зібров – єдиний естрадний баритон в Україні, всі інші – тенори, уявляєте? Пищать високими голосами, така мода зараз. Ще на естраді заведено, що вуса – це не модно. Я їх збрив, коли був призваний до армії, в Ансамбль пісні й танцю Київського військового округу, тоді всіх брили наголо. Вдруге збрив вуса, коли мені було 36-37 років, тоді я ще не був одружений з Мариною, а тільки бігав за нею. Це був дуже романтичний період. Вона полюбила мене з вусами, поїхала провідати батьків у Москву, а через тиждень, на старий Новий рік, я зустрічав її на вокзалі, подав руку, а вона мене відсторонила – не впізнала. Потім «ввімкнула сирену» і сказала, що не любить мене такого і знати не хоче, поки не відрощу вуса. Я спав на кухні, вона мене навіть у ліжко не пускала. Днів через 20, коли під носом уже щось там трохи відросло, ми помирилися.

…Якось уночі я прокинувся переляканий: мені приснилося, що мене зв’язали якісь бандити й кажуть: «Давай нам золото і коштовності, а ні, то будемо над тобою знущатися». І вони мені викручували руки, били, а я нічого не говорив. Потім вони сказали, що зараз збриють мені вуса, і тоді я точно заговорю. Я починаю кричати: «Ні, беріть що хочете, тільки вуса не чіпайте!». Прокинувся, намацав вуса і зрозумів, що все добре.

Чим би ви займалися, якби не музика?

– Ніколи про це не думав. Справа в тім, що я з двох років у мистецтві. Тато грав на балалайці та співав частушки, мама гарно співала і грала на гітарі. І якщо інші хлопчики мого віку бігали і грали у футбол, то я грав на баянчику… Коли мені було три роки, давав перші сімейні концерти з братом, якому було шість. Брат грав на баяні, а я поряд стояв з бубонцями і об’являв: «Для вас співає заслужений артист України Павло Зібров».

Кого з молодих українських артистів ви слухаєте?

– Не розумію цю музику, не розумію аранжування. Я класик, усе життя навчався музиці, і це мені заважає дивитися на деякі речі, моя душа їх не сприймає. Часто-густо немає музики, просто звук, який б’є по нервовій системі та дратує, або примітивні слова типу «я тебе люблю» по 150 разів. Це вивертає всю душу…

Все-таки в наш час були серйозні музичні конкурси та фестивалі, в журі сиділи метри, досвідчені люди. Сьогодні радіо труїть душі і прищеплює людям викривлені смаки. Тому я дуже скептично дивлюся на такі речі. Була естрада – став шоу-бізнес, і я розумію, що балом правлять гроші. Зараз можна купити команду, студії, стилістів – усе…

Я викладаю в Університеті культури і мистецтв і можу сказати, що кілька моїх випускників стали відомими в Україні. Це Альоша, Вікторія Васалатій, Влад Зайцев – заслужений артист України, Андрій Іщенко – фіналіст проекту «Шанс».

Наскільки ви переймаєтеся політичним життям країни? Як вважаєте: артист має бути аполітичним чи у нього повинна бути чітка політична позиція?

– Кожна нормальна людина, яка живе в соціумі, переймається політикою. Політикани сьогодні створили такі умови, що політика нас щодня чіпає та щипає. Політикою цікавлюся і переживаю за Україну щодня. Вже 15 років підтримую партію «Батьківщина», люблю і поважаю її лідера Юлію Тимошенко. Були часи, коли регіонали пропонували величезні гроші, але я не поважаю цих людей. Тому ні за які гроші не буду співати для «Опоблоку» чи комуняк, тому що це бридко – як не з коханою жінкою лягти в ліжко.

Чи виникало у вас бажання покинути Україну і жити в іншій країні?

– Ніколи. Як можна покинути землю, яка тебе народила і дала шматок хліба, зростила, навчила, дала такого слухача?! Моєї ж публіки немає в Німеччині чи Польщі. Мій глядач, для якого я всі ці роки співаю і пишу, знаходиться в Україні, він мені ментально рідний. Дивлюся, що зараз на мої виступи приходять жінки, які показують квитки з 25 моїх концертів, фото, де я був ще сивенький або товстенький. Це дуже велике щастя – бачити подібні речі, а таких людей хочеться обіймати і цілувати, тому що розумієш, що вони тебе по-справжньому люблять. Я щаслива людина!

Автор: Галина Панкратьєва

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии