Сергій Лаврусенко, xxl-studio.ua, 066-766-67-16

Спокійний, привітний, але з якоюсь нездоланною внутрішньою силою в погляді, Іван Грищенко знає не з чуток, що таке в житті «крутити педалі». Рухаючись вперед і, як правило, частіше вгору, ніж по прямій, він завжди знав, що досягне мети.

Його шлях – від директора колгоспу в Сумській області до ученого-економіста, лауреата Державної премії у сфері науки і техніки, доктора економічних наук, академіка НАПН України, заслуженого працівника освіти України, ректора Київського національного університету технологій та дизайну – був усипаний не трояндами, а, швидше, колючками від троянд. Його називали «сміттєвим ректором», коли він зайнявся впровадженням системи енергозбереження, яка через кілька років принесла університету мільйонні заощадження. Нововведенням у системі навчання чіпляли ярлик «феодалізм в освіті». Говорили про те, що він поховає університет. У яких тільки гріхах його не звинувачували і як тільки не принижували, у тому числі і в засобах масової інформації… А він – «крутив» свої «педалі», досягаючи все нових і нових успіхів.

– Іване Михайловичу, нещодавно ви приймали в університеті китайську делегацію. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.

– Київський національний університет технологій та дизайну потрапив цього року у світовий рейтинг дизайнерських університетів і шкіл індустрії моди. Ми зайняли сімдесят п’яте місце у світі серед аналогічних університетів, тобто маємо сьогодні такі досягнення, яких немає у жодного університету нашого вітчизняного сектора економіки, і це стало широко відомо, у тому числі й у Китаї.

Ми цікаві їм тому, що готуємо студентів по всіх тих напрямах життєзабезпечення, які потрібні всім людям. За рівнем споживання продукція легкої промисловості поступається лише продуктам харчування, випереджаючи інші ринки товарів України. На сьогодні у споживчому секторі забезпечуються потреби населення в одязі, взутті, трикотажних, панчішно-шкарпеткових та хутрових виробах, тканинах, постільній білизні, виробах медичного призначення, головних уборах, текстильній і шкіряній галантереї, килимах і килимових виробах, сувенірній продукції тощо. Тобто це те, що необхідно людині завжди.

І ми цим займаємося, готуємо кадри для галузі економіки, яку раніше називали легкою промисловістю – втім, її і нині в переважній більшості випадків так іменують. Ми – єдиний профільний університет в Україні, і зараз, звичайно, теж використовуємо це поняття, хоча термін «light industry» (легка промисловість) не має аналога в міжнародній лексиці і тому незрозумілий для іноземного працедавця. У світі використовується інша класифікація виробництв: це текстиль і вироби з нього; одяг і хутро; шкіряні вироби і взуття.

Виробництво товарів народного споживання, як відомо, в Китаї розвивається дуже бурхливо. Тому їх цікавлять сучасні технології індустрії моди, нові розробки в цій області, щоб миттєво впроваджувати їх у виробництво. Одна наша випускниця, яка працює в Китаї, приїхавши в свою alma mater, розповідала, як вони це роблять: моніторять по всьому світу на виставках взуття те, що їх зацікавило, за ніч розбирають його на частини, роблять лекала, додають щось або змінюють трішки – і виробляють уже як свою продукцію. Тому їм потрібні фахівці, які можуть робити текстиль, взуття, одяг і все, що до цього має відношення. Так що вони хочуть перейняти наш досвід навчання. Незважаючи на те, що у нас китайські студенти навчаються давно (більше 25 років), міністерство освіти Китаю поставило завдання і виділило для цього гроші, щоб китайські університети змогли перейняти нашу систему і технологію навчання. Чого вони хочуть? Вони хочуть, щоб наші викладачі навчали студентів у Китаї за нашими програмами. Вчорашній візит був у рамках цієї політики. Через кілька днів у Київ прибуде міністр освіти Китаю. Перед його візитом приїхали представники міністерства, посольства – і відразу ж попрямували до нас, тому що їх цікавить продовження теми виробництва, підготовки фахівців у сфері дизайну та моди. Ми провели переговори, показали їм наші лабораторії, наші аудиторії, наших студентів. Ось така була зустріч (і це вже четверта за останній час). Ми підпишемо з ними договір про співпрацю і розвиватимемо наші стосунки у сфері освіти.

Київський національний університет технологій та дизайну потрапив цього року у світовий рейтинг дизайнерських університетів і шкіл індустрії моди

– За якими напрямами і з якими зарубіжними вищими навчальними закладами співпрацює Київський національний університет технологій та дизайну?

– За час існування нашого університету, а йому вже 87 років, у ньому отримали освіту більше двох тисяч іноземних студентів із 78 країн світу. Університет співпрацює з науковими і навчальними закладами з понад двадцяти країн світу, серед яких такі, як Туреччина, Сирія, Китай, Німеччина, Італія, Франція, Польща та інші. Виконуються понад 60 договорів. У нашому університеті сім факультетів: факультет індустрії моди; факультет дизайну; факультет економіки та бізнесу; факультет мехатроніки та комп’ютерних технологій; факультет хімічних та біофармацевтичних технологій; факультет підприємництва і права; факультет ринкових, інформаційних та інноваційних технологій. Є також навчально-науковий інститут сучасних технологій навчання, навчальний центр міжнародного співробітництва і центр доуніверситетської та індивідуальної підготовки. Ще у нас є три коледжі. Усі вони співпрацюють, кожен за своїм напрямом, із зарубіжними науковими та освітніми центрами.

Крім того, що ми навчаємо іноземних студентів, наш університет бере участь у багатьох міжнародних програмах, в яких обов’язково передбачається участь партнера з Європи, що займається тією ж проблематикою. Це може бути науковий центр або навчальний заклад з Німеччини, Франції, Італії, Польщі – тобто з будь-якої країни Євросоюзу. Це, звичайно ж, розширює наші можливості не лише як вищого освітнього закладу, але і як наукового центру. У Європі основною метою і основним джерелом існування університетів є наукові дослідження. І якщо дивитися з цього боку, то у минулому ми заробляли, беручи участь у різних міжнародних програмах, десь близько 600 тисяч гривень на рік, а зараз уже вийшли на рівень трьох мільйонів. Це говорить про те, що наш науковий потенціал уже затребуваний ринком роботодавців, бізнес-спільнотою, і вони замовляють нам дослідження і ставлять перед нами завдання у вигляді наукових розробок.

– Навколо ваших рішень з питання енергозбереження було багато шуму торік. Поясніть, у чому була суть цих рішень і до чого вони привели.

– Усі наші рішення були спрямовані на економію коштів. Мудрі люди ще в минулі віки говорили, що багатим можна стати не тоді, коли багато заробляєш, а коли економиш. Про це писав ще Адам Сміт 240 років тому у своїй книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів». Нині жоден університет не фінансується державою на сто відсотків своїх потреб – ні в нашій країні, ні за кордоном. Ми просто почали рахувати свої гроші: скільки нам виділяє держава, скільки ми заробляємо і скільки витрачаємо.

Ви знаєте, що за законом Паркінсона витрати завжди намагаються обігнати доходи. Скільки б людина не заробляла, їй завжди хочеться витратити більше. Але це шлях до бідності. Тому ми вирішили більше заробляти і менше витрачати. Інакше ніякої економії не буде. Але в той же час ми розуміли, що нескінченно підвищувати доходи теж неможливо – ні за рахунок підвищення плати за навчання, ні за рахунок інших джерел. Залишається один спосіб поліпшити своє життя: економити. Це величезний пласт роботи. І ми почали цим займатися. Найбільш ресурсовитратним у нас є матеріально-технічний комплекс, тому що історично так склалося, що нам потрібні цехи, майстерні для виробництва одягу, взуття, аксесуарів, потрібні усілякі верстати, машини, обладнання і так далі. У нас сорок дві будівлі. Ми розробили програму і почали її реалізовувати. І тепер ми маємо такий результат: за шість років виконання цієї програми ми заощадили тільки на комунальних витратах 13,7 мільйона гривень – тобто річний фонд оплати комунальних витрат. Заощаджені гроші – це зароблені гроші, тому ми розглядаємо цю суму саме як зароблені гроші. Ми за ці роки підняли заробітну плату науково-педагогічних працівників університету в три рази. На базі нашого університету пройшли три міжнародні конференції з енергозбереження. Ми розробили декілька наукових винаходів з енергозбереження і запатентували їх. Ми розуміємо, що майбутнє – за енергозбереженням. Сучасний університет не може бути не енергоощадним.

– Конкуренція ВНЗ у сфері освіти – це виклик часу чи закономірний процес? І яку тактику застосовують вищі навчальні заклади для залучення студентів?

– Конкуренція у нас в Україні з’явилася тоді, коли виникла ринкова економіка. Університети, як частина цієї економіки, вимушені були адаптуватися до ринкової ситуації. Тому і серед університетів з’явилася конкуренція, боротьба за кращого студента і за кращого викладача – адже це дві складові частини освітнього процесу, без яких університет розвиватися не може. Матеріальна база має значення, але більше значення має інтелектуальний потенціал. Викладач і студент є учасниками і партнерами цього процесу. Тому, звичайно, конкуренція є. І відображенням реальної конкуренції є різні рейтинги, такі як рейтинг Міністерства освіти і науки України, Консолідований рейтинг ВНЗ, «Індустрії моди», ТОП 200 та інші. Є дуже багато критеріїв, за якими можна оцінювати вищий навчальний заклад. І майбутні студенти, випускники шкіл, вибирають для подальшого навчання ті університети, про які їм найбільше відомо, тобто рейтингові освітні заклади. Тому вся наша іміджева робота, маркетингова діяльність дозволяють університету проявити себе з найкращого боку – щоб не ми сказали, що ми найкращі, а щоб нас оцінили інші.

За час існування нашого університету, а йому вже 87 років, у ньому отримали освіту більше двох тисяч іноземних студентів із 78 країн світу. Університет співпрацює з науковими і навчальними закладами з понад двадцяти країн світу, серед яких такі, як Туреччина, Сирія, Китай, Німеччина, Італія, Франція, Польща

– Це форма боротьби за існування на ринку освіти?

– Так, це саме так – форма боротьби за існування. Тому що виживає завжди найсильніший, а слабкий, неконкурентоздатний зникає. У слабкий університет ніхто не піде – ні студент, ні викладач. А якщо немає студента, немає викладача, то немає і університету.

– Що ви робите, щоб вижити в цій боротьбі?

– Є така теорія «потрійної спіралі» Генрі Іцковица, яка описує взаємодію університету, держави і бізнесу на кожному етапі створення інноваційного продукту: на початковому етапі генерації знань взаємодіють держава і університет, потім у ході трансферу технологій університет співпрацює з бізнесом, а на ринок результат виводиться спільно освітянами, державою і бізнесом. Тобто ми сьогодні, модернізуючи університет, розвиваємо підприємницьку культуру з бізнес-співтовариством і роботодавцями, просуваємо свої інновації і реалізуємо їх через різні заходи: конференції, з’їзди, круглі столи, семінари, виставки і т. п. Це і є політика університету з підвищення ефективності та економічної стійкості, конкурентоздатності, і заявка суспільству, що ми потрібні і що ми є.

– Теорія і практика – як ці поняття реалізуються в конкретних секторах економіки країни?

– Теорія без практики мертва, а практика без теорії сліпа. І це дійсно так. І ми, виходячи з того, що всю свою діяльність орієнтуємо на ринок, тому що працюємо не для самих себе, а для людей, для економіки, для суспільства, –  ми повинні навчати студентів так, щоб і вони були підготовлені до роботи в ринковому середовищі. А це означає, що ми намагаємося формувати і розвивати у майбутніх фахівців необхідні компетенції. І це не просто комплекс «знання, навички та вміння», але і здатність, готовність до міжособистісної взаємодії, уміння організовувати і підтримувати комунікацію, мати творче мислення, особисту і професійну відповідальність, уміння адаптуватись у швидкозмінному середовищі. Ми здійснюємо практико-орієнтований освітній процес. Для цього залучаємо до освітнього процесу найкращих керівників підприємств, професіоналів, інженерів, учених-практиків, менеджерів, щоб студент після закінчення навчання був готовий до вирішення практичних завдань. Тому поєднання теорії і практики повинне починатися тут, в університеті, бо університет – якраз те місце, де все це можна зробити.

– Чи є в університеті власні виробничі потужності, де студенти могли б отримувати практичні навички?

– У нас є цехи з виробництва взуття, одягу тощо. Був час, коли ми шили взуття для міліції, армії, комунальників. Фуфайки шили, майки. Потім, коли повіяло перебудовою, повіяло ринком, усі ті начальники, які замовляли нам усі ці речі, почали говорити про «відкати», «закати», «накати»… Ну, а в університеті цього не могло бути. Ми могли зробити дешевшу продукцію, якіснішу, але йти на порушення – ні. Тому в цих цехах припинилося масове виробництво товарів. Але сьогодні ми робимо якісне взуття на замовлення. Купили 3D-сканер, і тепер шиємо взуття для особливої категорії людей, до яких потрібний через різні обставини індивідуальний підхід. Шиємо сорочки, костюми артистам, вишиваємо рушники, а також, спільно з фабрикою «Володарка», – костюми на замовлення.

У нас є дуже потужний факультет хімічних і біофармацевтичних технологій, і ми там створили сучасні лабораторії, в яких студенти проходять практику. Також вони мають можливість проходити практику поза стінами університету, на інших виробництвах. Так що у нас навчання безпосередньо пов’язане з практикою.

На базі нашого університету пройшли три міжнародні конференції з енергозбереження. Ми розробили декілька наукових винаходів з енергозбереження і запатентували їх. Ми розуміємо, що майбутнє – за енергозбереженням. Сучасний університет не може бути не енергоощадним

– Чи відповідає якість вищої освіти в Україні очікуванням роботодавців?

– Не відповідає. Звичайно, це проблема. І проблема, як мені здається, вічна, тому що при швидкому розвитку суспільства, технологій, сфери виробництва майже неможливо задовольнити покупця нашого продукту, тобто роботодавця, який у конкурентній боротьбі завжди прагне бути попереду. Але ми намагаємося зробити наш результат найбільш наближеним і відповідним до запитів ринку і працедавця. Ви знаєте, що працедавці об’єднані в різні асоціації. Ми з ними уклали угоди, і разом розробляємо освітні та професійні стандарти. Проводимо круглі столи, конференції, на яких намагаємося визначити, які знання, навички і компетенції повинен мати підготовлений нами фахівець. Спільно розробляємо програми під працедавців, і за ними навчаємо студентів. А коли вони закінчують університет, то складають іспити державним комісіям, керівниками яких завжди є роботодавці. І такий процес дозволяє нам отримати найбільш професійного і підготовленого до ринку фахівця. Але все в нашому житті швидко змінюється. І тому, щоб якість вищої освіти відповідала запитам працедавців, над цим необхідно постійно працювати.

На базі нашого університету пройшли три міжнародні конференції з енергозбереження. Ми розробили декілька наукових винаходів з енергозбереження і запатентували їх. Ми розуміємо, що майбутнє – за енергозбереженням. Сучасний університет не може бути не енергоощадним

– Економіка України гостро потребує фахівців нового освітнього рівня. Чи відповідає кількість і структурний склад випускників ВНЗ цим запитам?

– Питання це архіскладне і архіважливе, в першу чергу – для держави і суспільства. Адже сьогодні, в ринкових умовах, ринок диктує, кого і як учити – але грошей на це поки що не дає. Гроші дає держава, але вона не має можливості точно визначити, скільки, кому і яких потрібно фахівців. Економіка, технології – все це настільки швидко змінюється, що дуже важко отримати потрібного фахівця. Поки він вчиться п’ять років, за цей час його професія може взагалі зникнути, а на її місці виникнути нова, ще вчора нікому не відома. Ви подивіться, як за останні роки змінився наш світ: мобільні телефони, комп’ютери, інтернет… Тому освітній процес – дуже складна річ. І тут своє мистецтво повинні проявити і міністерство освіти і науки, і міністерство економіки, і уряд – для того, щоб знайти в цьому ринковому хаосі правильне вирішення цього питання.

– Що ви думаєте про систему фінансування вищої освіти в Україні? І чи існує взаємозв’язок між фінансовим забезпеченням ВНЗ і якістю підготовки випускників?

– Звичайно, фінансування впливає на якість підготовки фахівця. Міністерство освіти та науки якраз і працює на цим питанням. Створена комісія з внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». У проекті пропонується змінити принцип фінансування, яке здійснюватиметься за формулою результативності університету і його рейтингу. До сьогоднішнього дня держава давала гроші університету. Зараз концепція фінансування міняється кардинальним чином: тепер держава фінансуватиме освітні послуги, а не освітні заклади. До того ж ВНЗ і наукові установи повинні отримати статус неприбуткових організацій. Усі ці зміни, по-перше, дадуть реальну фінансову свободу вищим навчальним закладам, а по-друге, безпосередньо вплинуть на якість вищої освіти. Ці зміни збільшать і відповідальність керівників вищих навчальних закладів, вони змусять їх бути не просто керівниками, а ще й менеджерами і господарями. Адже все буде залежати від того, як ефективно вони управлятимуть ресурсами, господарством, людьми, і який при цьому буде фінансовий результат.

Я був в одному із сінгапурських університетів, так там на території університету є свої житлові будинки, дитячі садки і т. д., – все, що треба для життя, навчання і наукової роботи. І вони там вивчають усе, починаючи від музики і закінчуючи космосом. Я думаю, і у нас коли-небудь буде щось подібне

– Мода, мистецтво, дизайн, мехатроніка, ІТ-технології, енергозбереження, економіка, підприємництво, біофармацевтика… Як усі ці складні і різні науки узгоджуються і співіснують в одному університеті?

– Усе це взаємопов’язано. І все це – у руслі розвитку європейських університетів, у яких вивчають найрізноманітніші предмети. Я був в одному із сінгапурських університетів, так там на території університету є свої житлові будинки, дитячі садки і т. д., – все, що треба для життя, навчання і наукової роботи. І вони там вивчають усе, починаючи від музики і закінчуючи космосом. Я думаю, і у нас коли-небудь буде щось подібне, тому що чим більше буде в університеті різних факультетів, різних наукових пошуків і винаходів, чим більше народжуватиметься ідей і думок, тим краще буде не лише університету, але й усім людям. Освітній процес дуже складний, і в ньому дійсно багато що взаємозв’язане, іноді – невидимими нитками, які міцно з’єднують одне з іншим. І ми це повинні розуміти і враховувати у своїй роботі, бо життя не стоїть на місці, і нам, як і велосипедистам, потрібно швидко крутити педалі, інакше ми не просто зупинимось, а впадемо – і освіта буде розвиватися без нас…

Автор: Володимир Бушняк

Фото: Сергій Лаврусенко, xxl-studio.ua, 066-766-67-16

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии