Вхід у музей Фото - Автор

Львів – не лише місто кави, соборів та бруківки. Неподалік від його центру є страшні місця, политі кров’ю та слізьми.

Мова про територію біля залізничного моста на проспекті Чорновола – тут у 40-х роках минулого століття були два історично жахливих об’єкти: єврейське ґетто та радянська пересильна тюрма. Два людиноненависницьких режими встигли замешкати в кварталі, зламавши долі та життя сотень тисяч людей всього за якихось 15 років.

Проходячи зараз проспектом від найбільшого в місті торгівельно-розважального центру, важко уявити, що колись так само люди йшли повз стіни понурої резервації, навіть не уявляючи, що коїться на цій закритій території, – «Території терору».

Зараз на території пересилки – будинки з офісами й церквами

Саме таку назву отримав сучасний та єдиний в Україні музей, утворений в реальних умовах – прямо на місці катівень та тюремних бараків. Якби існувало інше слово, яким можна було б назвати цю територію, вона навряд би стала зватися музеєм. Адже два бараки, сторожові вежі, загородження з колючого дроту – це не просто декорації. Це відтворення історії Галичини під владою тоталітарних режимів.

Колючий дріт на вікнах

«Територія Терору» – музей, справжня історія якого розпочалась у 1941 році. Німецька влада, яка окупувала Львів у 1941 році, утворила в середмісті єврейське ґетто.

Окупаційна поліція

Згідно з історичними матеріалами, що знаходяться в колекції «Території Терору», першого серпня 1941 року відбулося приєднання Галичини до Генеральної Губернії, згідно з розпорядженням генерал-губернатора Ганса Франка. Відтепер новоприєднана територія називалася «Дистрикт Галичина», головним містом якої був Львів. Одночасно в місті з’явилися і карально-репресивні структури Третього рейху – поліція безпеки та СД (нацистська секретна служба безпеки, розвідувальне управління СС). Саме ця остання структура і була розташована в приміщенні колишнього управління НКВС із тюрмою на вулиці Лонцького.

Сторожова вежа

СД була політичною поліцією націонал-соціалістичної партії. В будь-яких справах мешканці Львова мали звертатися тільки до СД. Також була кримінальна поліція (KRIPO) та поліція порядку (ORPO), а підпорядковувалися ці структури Головному управлінню імперської безпеки СС (РХСА).

Прибувши до Львова, німецькі службовці почали обживатися в елітних кварталах міста, займати найбагатше житло та створювати окупаційний апарат. Незабаром заможні львів’яни, серед яких були також поляки і українці, втратили своє майно та помешкання, проте найбільше постраждало єврейське населення міста.

Єврейські облави та «селекція» непрацездатного населення

Швидкими темпами представників єврейської общини заселили в найбідніший квартал, який займав територію, обмежену з півдня залізничним насипом, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – вулицею Варшавською, а з півночі – берегом річки Полтва. Українців та поляків, які мешкали в цьому районі, перед тим терміново відселили, і з 16 листопада по 14 грудня 1941 року тривало заселення кварталу євреями.

Територію ізолювали від міста парканом та обгородили колючим дротом.

Символічні потяги

Відбирали осіб єврейської національності, влаштовуючи засідки на вулицях, погроми та арешти. Загальноприйнятою в поліцейських була практика так званої «селекції» – частину арештованих вбивали, не довозячи до ґетто: відбирали для цього осіб похилого віку, хворих, жінок та дітей. Так, у листопаді 41-го була проведена так звана «мостова акція», коли біля залізничного мосту розстріляли 5 000 людей.

Поїзди над мурами відносять нас у часи терору

За даними, опублікованими працівниками музею, нацисти поділяли євреїв у ґетто на «придатних» і «зайвих». «Придатними» були спеціалісти в галузі техніки, медицини та різних ремесел, робітники підприємств, а також урядовці Юденрату (нім. Judenrat – єврейська рада). Ці категорії в’язнів селили на окремій ділянці ґетто. Вони мали спеціальні посвідчення, з якими могли пересуватися територією міста.

Кімната у експозиції відносить нас у 40-ві роки

Працездатне ж населення ґетто працювало у Янівському трудовому таборі – на німецьких промислових підприємствах, будівництві залізниці тощо. Всі працівники німецьких підприємств одержували посвідки про роботу й продовольчі картки. На ці картки щотижня видавали 1 400 грамів хліба, 200–400 грам борошна з висівками, так званими Judenmehl (нім. – єврейська мука). Інколи німці виділяли грамів двісті жиру та двісті п’ятдесят грам мармеладу. У грудні 1941-го, у відповідь на клопотання Юденрату, всім євреям, що працювали на німецьких підприємствах, видали по двадцять п’ять кілограмів картоплі. Інші ж мусили самі роздобути запас картоплі на зиму нелегальним способом – наприклад, купити її на чорному ринку, де ціна була у 15-20 разів більша, а сама купівля – дуже ризикована. Ті, хто старався потайки занести в ґетто споживчі товари, ризикували життям. У разі викриття їм загрожувало вислання до концтабору або розстріл на місці.

«Остаточне вирішення єврейського питання»

Вересень 1942 року. У львівському ґетто все ще перебуває близько 65 тисяч євреїв, його територію зведено до кількох вуличок і оточено стіною.

Залізниця на території музею

Листопад 1942 року. Німці проводять чергову селекцію в’язнів ґетто за професійною придатністю, в результаті чого нову партію так званого «непрацездатного елементу» (5 000 осіб) арештовано і депортовано у Белжець. Єврейський шпиталь ліквідовується, ґетто оголошують «закритим єврейським табором» і передають у безпосереднє розпорядження СС. За кілька тижнів понад 6 000 в’язнів переводять до Янівського концтабору, де всіх убивають. У грудні було додатково екстерміновано (лат. exterminatio – докорінне винищення народів, етнічних чи релігійних груп) 7 000 євреїв.

Січень 1943 року. Розстріл ще 15-20 тисяч євреїв, включаючи колишніх членів Юденрату, в урочищі Пяски. СС оголошує, що в ґетто мають право залишатися лише ті євреї, в яких є дозвіл на працю, таким чином його реорганізовують у табір примусових робіт – Judenlager Lemberg (нім. – закритий єврейський табір праці, «Юлаґ»).

20 січня 1942 року керівництво Третього Рейху прийняло рішення «Про остаточне вирішення єврейського питання». Весну 1942 року в Львові гітлерівці зустріли активною підготовкою до масового вбивства євреїв у ґетто. Людей почали депортувати до таборів у Белжець та Янів, більшість розстрілювали, проводили облави та «селекції». 

Чверть мільйона убитих та три тисячі самогубств

Загалом за весь окупаційний період у львівському ґетто утримувалось близько 138 700 євреїв, за цей час у ньому, а також в Янівському концтаборі загинуло понад 250 тисяч людей. В той час євреї, що мешкали в ґетто, мали обмежені права, певний час там функціонувала єврейська рада – Юденрат. Але напередодні приїзду начальника СС Генріха Гіммлера в серпні 1942-го всіх ченів Юдендрату повісили, а саму раду ліквідували. Тоді ж у ґетто була проведена так звана «Велика акція» – наймасштабніша з усіх під час Голокосту. Внаслідок цього близько тисячі непрацездатних людей, здебільшого дітей та хворих, розстріляли просто тут, у місті за колючим дротом – львівському ґетто. До табору смерті Белжець було відправлено близько 55 тисяч осіб, ще 1 600 працездатних євреїв чоловічої статі перевели до Янівського табору.

У вагоні

Ліквідація львівського ґетто тривала до 16 червня 1943 року. Під час останнього етапу в’язні організували збройне повстання, вбили та поранили кількох поліцейських. Як наслідок – жорстока розправа над повсталими. Після цього останніх 4 тисячі в’язнів перевели до Янівського концентраційного табору, а згодом знищили в урочищі Пяски, ще 3 тисячі людей покінчили життя самогубством. Після цього окупанти проголосили Львів «Юденфрай» (нім. judenfrei – звільнені від євреїв міста та області).

Памятник загиблим у гетто євреям

Пересильна тюрма НКВС: неповнолітні політв’язні клеїли шкільні підручники, чекаючи етапу

Радянська окупаційна адміністрація, яка прийшла на зміну нацистській, не залишила поза увагою територію терору, просотану кров’ю жертв попереднього режиму.

Восени 1944 року на місці ґетто відкривають пересильну тюрму № 25. Сюди потрапляють підозрювані в співпраці з нацистами, на особових справах яких є безнадійна та безапеляційна позначка «ворог народу».

Як розповів у своєму інтерв’ю співробітникам музею «Територія терору» колишній політичний в’язень Володимир Саламаха, його утримували там до досягнення повноліття для подальшого етапування до місця відбування покарання.

Фото тих, що вижили в гетто. Автор Луїджі Тоскано

“В 1946 році в Замарстинівській тюрмі відбувся суд воєнного трибуналу. Там засідала трійка – якісь сержанти зачитали вирок: «За измену родине!», хоча я ніколи Україну не зраджував. Дали нам по 10 років і ще кілька днів тримали в Замарстинівській тюрмі, а коли підготували етап, я потрапив з братом на «львівську пересилку» – пересильну тюрму. Нас зібрали таких «політиканків», «контриків» неповнолітніх – приблизно 250 чоловік. Разом з нами в камерах були і «совєцькі» діти, яких «совєцька» влада ніби спеціально продукувала: якраз оті злодії – «карманщики» виконували волю надзирателів – у людей, які вже були осуджені і чекали вивозу в етап, вони відбирали що тільки могли: і одяг, і взуття, і передачі, які їм приносили рідні. В нас були страшні погроми, потім всіх розділили: неповнолітні в’язні були окремо, а бандити і злодії – окремо. Хотіли тримати нас ще півроку, щоб до повноліття. В одному з корпусів на «пересилці» відкрили картонажий цех – привозили друковані листи, дівчата їх вальцювали, а ми складали в книжки та клеїли. Випускали шкільні підручники. Біля того цеху був ще художній відділ, де перемальовували картини, листівки, я там зробив собі альбомчик невеличкий, і в мене проявилося бажання – почав змальовувати своїх співкамерників, так що то є вже пам’ятка. Моя нещасна мама майже щодругий день приходила і споглядала з-за муру, коли нас водили на прогулянку. Час від часу приносила мені передачу, я з нею переписувався”.

Найбільша пересильна тюрма в УРСР

«Пересилка» у Львові була однією з найбільших тюрем такого типу в УРСР. На її території був розташований 21 барак, технічні приміщення, шпиталь, адміністрація. Тюрма була обнесена парканом з дерева й цегли заввишки три метри, по периметру були розміщені сторожові вежі, територія охоронялася конвоїрами з собаками.

Пересильна тюрма №25

Основна роль пересильної тюрми – збір та відправка в’язнів «етапами» за вироками у справах НКВС до виправно-трудових таборів ГУЛАГу та спецтаборів, так званий «особлаг». Від тижня і аж до року чекали в’язні з усієї Західної України свого етапування тут, у рідному для багатьох Львові.

Музей терору приводить на своєму сайті інформацію про перебування тут полонених солдат нацистської Німеччини, дезертирів Червоної армії та насильно репатрійованих з Західної Європи «громадян СРСР».

У 1950-1955 роках пересильна тюрма поступово занепадає. Встановлюються норми перебування в ній не більше 2 100 осіб. Тоді ж у тюрмі налічувалось 80 наглядачів, 30 солдат охорони, 43 вільнонайманих працівники та 56 офіцерів.

4 червня 1955 року Пересильну тюрму №25 ліквідовано, на її території відкрито обласну лікарню для інвалідів війни. Останні 20 років тут знаходяться приватні структури, переважно бізнес-офіси та розважальні заклади. З 2010 року на цій ділянці Львівська міська рада реалізовує концепцію створення музею «Територія Терору».

Станом на теперішній час документи львівського обласного архіву МВС все ще засекречено, тому детальної інформації щодо кількості людей, які загинули в Пересильній тюрмі №25, музей у своєму розпорядженні поки що не має.

Продовження: Територія терору: журналіст відвідує «Територію терору»

Автор: Ірина Басенко

Фото: Ірина Басенко

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии