Джерело - Amazing-Ukraine

Українська комедія “Шляхетні волоцюги” стала першою стрічкою, яка мене дійсно не розчарувала. Після не зовсім приємного післясмаку від фільмів “Свінгери” та “Київський торт” якогось прориву в комедійному жанрі годі було очікувати. Однак “Шляхетні волоцюги” справді можуть невдовзі стати першопрохідцями у розвитку якісного комедійного кіно вітчизняного виробництва.

Наскільки було смішно та цікаво, чи вдалося творцям комедії реалістично та автентично втілити на екрані образи львівських батярів і антураж міста Лева 30-х років, з’ясовувала журналіст видання Persona.Top.

У фільмі Олександра Березаня йдеться про цінний історичний артефакт – браслет Александра Македонського. Легенда переконує, що його власник може завоювати світ і панувати над ним. За прикрасою полюють німці, радянські розвідники і колишня її власниця – баронеса. За браслет з тризубом німці готові заплатити півмільйона рейхсмарок.

Мисливці за артефактом переслідують дівчинку Христю (невизнану внучку баронеси), у якої і знаходиться браслет. Однак мала після смерті свого опікуна віддає прикрасу копальникам могил, бо нічим більше заплатити. Рятувати дівчинку беруться львівські гультяї батяри – Мірек і Бодя, котрі напередодні стають її опікунами – це, власне, і є основна сюжетна лінія.

Понад 6 сюжетних ліній, але кожна має логічне закінчення

До слова, у стрічці дуже багато сюжетних ліній, другорядних героїв і сценарних комбінацій. Я нарахувала принаймні шість сюжетних історій. Варто подякувати сценаристам, котрі не залишили обірваною жодну з них. Усе врешті має свою розв’язку, всюди є логіка, послідовність і при цьому зберігається інтрига. Це справжній прорив, адже, оцінюючи українські фільми, я виокремила одну величезну проблему – провали зі сценаріями. “Волоцюг”, на щастя, ця біда оминула.

Щоправда, подекуди лінії сюжету довелося суттєво скорочувати і передавати суть за допомогою музичних прийомів. Приміром, так вдало і лаконічно автори пояснили появу прикраси в руках єврейського хлопчика – коханого Христі.

Збишек і Христя
Збишек і Христя
Джерело – MoeMisto.ua

Головні герої “загубилися” на фоні другорядних

Мені здається, автори “Шляхетних волоцюг” перестаралися із другорядними персонажами. Це навіть трохи нівелювало головних героїв – Мірека та Бодю. Двох головних батярів було замало в кадрі, що й завадило повністю розкритий їхні характери. Не вистачало емоцій і поведінки Боді та Мірека в конкретних життєвих ситуаціях, жаргону і веселих вибриків, любовних інтрижок.

Батяри нагадали одеських хуліганів

Батярську субкультуру режисерові вдалося показати більш-менш зрозуміло для глядачів усієї України. Хоча я підозрюю, що від деяких жартів не львів’янам смішно не буде. Однак батяри як особлива каста Львова показана досить-таки непогано та автентично. Але, якщо чесно, хотілося б почути відгуки самих львів’ян щодо цього.

Батяри викликали у мене асоціації з Одесою, зокрема з місцевими дрібними хуліганами та кишеньковими злодіями. У них є багато спільного: унікальний сленг, вимова, пісні, принципи та правила, і, звичайно ж, щира і непідробна любов до рідного міста. Навіть візуально за стилем одягу батяри та одеські хулігани схожі: картузи, штани на підтяжках, папіроски, хода і манера поведінки. Це парадоксально, адже Одеса та Львів доволі різні, але збігаються вони на рівні популярних субкультур. Можна довго сперечатися, наскільки ці культури є кримінальними і яка з них благородніша, але це вже другорядне питання.

Єврейка додала перцю в стрічку

Одеса і Львів мають багато спільного. І це стосується не лише купки гультяїв-хуліганів. Значну частину населення цих міст складають євреї. У фільмі “Шляхетні волоцюги” усі характерні риси іудеїв уособлює тітка Соня, мати Збишека (коханого Христі). Тут вам і непомірна любов до матері, і ощадливість, і гіперпіклування про синочка, відверта упередженість до майбутньої невістки. Тітка Соня – це однозначно прикраса “Волоцюг”, без неї стрічка не мала б тієї характерної автентичності, кумедності.

єврейка
Єврейка.
Джерело – Гал-Інфо

Дупа шпака і совєцька розвідка

Окрім євреїв у кіно про батярів показали й інші ментальності: радянських розвідників, німців, львів’ян (поліція, шинкарі та викладачки з інституту для благородних дівиць) та навіть ціле африканське плем’я.

Совєцьких представників спецслужб зображено недалекоглядними дурниками, котрі сліпо виконують накази свого керівництва. Основним інструментом для досягнення такої покірності став страх. У кіно є багато кадрів катувань, морального приниження та інших знущань, за допомогою яких начальство СРСР “мотивує” своїх підопічних. Подекуди сцени навіть занадто жорстокі як для комедії. Це швидше категорія різкого сарказму.

НКВДисти виглядають сліпими поборниками російських цінностей і для цього використано чимало предметних символів: балалайка, традиційний російський картуз із квіткою, горілка “Столична” та статуетка могутньої руки Кремля. Особливо смішним для мене виявився інший предмет – шпаківня, що слугувала для передачі таємних телеграм (інформація вилітала з пташиної дупки). А от для відправки послання начальству текст потрібно було надиктувати у дзьоб пташки.

Фюрерські карлики: це мало бути смішно?

Фюрерів автори ”Шляхетних волоцюг” теж зобразили дурнями. По суті вони не відрізнялися від своїх радянських ворогів. Ріббентроп – більш серйозний, а от його напарник Клаус – переляканий, недосвідчений та незграбний. Відзначу, що попри заборону тоталітарної символіки, фільм аж кишить символами – свастика на кожному кроці.

Доповнили дует бравих німецьких офіцерів фюрерськими карликами, котрі стали бойовим загоном для пошуку злощасного браслета. Сміху вони практично не викликали і якихось веселих чи взагалі смислових меседжів не несли. Таке враження, що з’явилися вони у фільмі лише для картинки.

Німці і батяри
Джерело – CikavoInfo.com

Львів’яни у фільмі

Львів’яни у “Волоцюгах” теж зображені через призму багатьох символів. Тут вам і любов до мистецтва (чого лишень варті кадри з театру і ганебні арії протеже директора), і затишні кав’ярні, що передають неповторну атмосферу, і де можна смачно попоїсти й випити, зібрати останні плітки. Тут і пристрасть до творчості – дуже органічно показана майстерня художника Оттона і його світський спосіб життя з відповідними наслідками. Тут і дівиці з благородного інституту, котрі насправді ведуть подвійне життя.

Баронеса – найхарактерніший персонаж

Та найяскравішою представницею львівського бомонду у фільмі про батярів виступає Баронеса. Це, на мою думку, найвиразніша героїня стрічки – харизматична, неповторна, владна, нарцистична, меркантильна, але з усіма аристократичними манерами та принципами. Характер Баронеси перевершив навіть образи самих батярів Мірека та Боді. Львівська пані – це другорядна героїня, але запала в душу більше, аніж головні герої. Актрисі Ксенії Ніколаєнко за втілення образу Баронеси на екрані я б поставили тверду “п’ятірку”.

Баронеса
Джерело – Культурний Спротив

А от щодо інших героїв – гра бажала кращого. Батяри, котрих втілили на екрані Іван Шаран (Бодя) та Юрій Хвостенко (Мірек), фактично “виїжджали” за рахунок кумедної говірки, тоді як характери та емоції розкривалися не зовсім повноцінно. Гру волоцюг, до слова, досить вдало доповнювали музика і танці, це власне і витягнуло ролі на пристойний рівень.

Ірина Гришак зіграла звичайну порядну дівчинку Христю. Можливо, тут і не варто було занадто старатися, адже за акторку все вирішила зовнішність дівчинки-пай. Тому головним героям за гру – “четвірка”.

Решта другорядних персонажів також не вийшли поза межі прописаних сценарієм образів і символів. Росіяни виглядали кумедними дурниками, що розмовляли ламаною українською, а німці – зовсім не тактичними і дисциплінованими, а швидше безхарактерними особами, закутими у фюрерську форму, яка хоч якось робила їх схожими на гітлерівців.

Музика додала драйву

За саундтрек, танці й пісні окремий респект “Братам Гадюкіним”, Ray Band та Мирославу Кувалдіну. Фільм дійсно музичний з яскравими піснями і номерами, котрі нагадують постановки з мюзиклів. “Волоцюг” дехто навіть називає фільмом-мюзиклом, але, як на мене, жанр все ж ближчий до комедії, адже танцювально-співочих частин не так вже й багато.

Дуже файна картинка завдяки копіткій роботі реквізиторів

Цього разу посередню акторську гру врятували реквізитори та художники. “Шляхетні волоцюги” – це ідеальна стрічка для отримання естетичного задоволення. Тут продумані і витримані всі деталі тридцятих років: одяг, прикраси, антураж, місто, кнайпи і культура як явище. Чого варті лише дамочки батярів – це просто ідеальний стиль 30-х років у плані гардеробу, зачісок, макіяжу і поведінки такого типу дівчат. Вони безперечно прикрасили стрічку. Реквізитори, постановники, художники і дизайнери – саме вони створили характерну атмосферу у “Волоцюгах”. Без них стрічка втратила б свій колорит, унікальність і автентичність.

Батяр і дівчина
Джерело – Сегодня

Окремо відзначу локації. Усі львів’яни та навіть туристи їх знають: Личаківське кладовище, площа Ринок, оперний театр і Будинок вчених (Шляхетське казино). Після перегляду “Волоцюг”, де показали усі визначні пам’ятки міста Лева, знову хочеться повернутися туди. Тому естетам стрічка напевне прийдеться до смаку.

Автор: Ірися Герцун

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии