Інтерв’ю для Persona.Top нам вдалося втиснути у графік Адама Балдиха під час його перебування у Вінниці, де музикант був зіркою ХХІІ міжнародного Vinnytsia JazzFest. Фестиваль, який відбувся 21-23 вересня, як і щороку, дивував новими цікавими форматами. Так, окрім серії яскравих вечірніх концертів, музиканти з 9 країн світу мали змогу також поспілкуватися з глядачами під час «Джазових сніданків».

Цей експериментальний формат створив атмосферу джазу в місті на всі вихідні і задавав тон на вечірні концерти. Особливістю таких сніданків було те, що взяти участь у виступі могли всі охочі музиканти, при цьому вони повністю імпровізували, не проводячи ніяких попередніх репетицій.

До виступу Адама Балдиха охоче приєдналася молодь — студенти Вінницького коледжу культури і мистецтв ім. Миколи Леонтовича.

Адам Балдих багато розповідав про тонкощі імпровізації перед виступом:

«Коли ти відчуваєш, що один з виконавців готовий почати своє соло, тобі треба відкрити доступ до цього соло, треба розширити його простір для того, щоб він міг піднятися вище за всіх. Але для того, щоб якісь речі відбулися, треба себе підбадьорити і зробити перший крок. І найголовніше – треба відчути, коли треба зробити крок вперед, а коли потрібно відійти назад», — навчав молодих музикантів він.

І впродовж наступних півгодини глядачі могли побачити всю глибину мистецтва імпровізації. Завершився ранковий концерт виступом степістки. Дівчина вийшла до Адама з власною дошкою для степу і почала відбивати ногами ритм. Адам вловив його і, підсиливши ритм звуками скрипки, буквально перетворив рубані звуки підборів, що клацали на дошці, у ще один музичний інструмент.

Після такого насиченого «сніданку» Адам із задоволенням розповів Persona.Top про своє життя, кар’єру, дружину-співачку та пригоди в Штатах.

Адам Балдих

— Чим для тебе є скрипка? Це досить норовливий інструмент…

— Для мене це не просто якийсь інструмент – це продовження того, ким я є. Гадаю, що знайшов для себе інструмент, за допомогою якого можу передати свої думки, почуття, які неможливо описати словами.

Це настільки близька мені річ, що відчуваю її як частину свого тіла.

— Ти розпочав займатися скрипкою в 9 років. Що було найскладнішим? Адже це такий вік, коли не дуже-то й всидиш за нотною грамотою…

— Пам’ятаю свої перші кроки в опануванні скрипки. Цей інструмент – надзвичайно поважний, потрібно не менше двох років присвятити тому, щоб взагалі видобути якийсь звук, щоб він не був схожим на писк чи скрип і не мучив слух. Зрештою я таки досягнув того, що звук моєї скрипки мене задовольнив.

Коли відчув, що можу через скрипку передавати свої емоції, то в цей момент закохався у гру і зрозумів, що хотів би це робити впродовж усього життя

Це був перший досвід неймовірної праці над собою. Я сказав сам собі, що мушу навчитися грати. А коли відчув, що можу через скрипку передавати свої емоції, то в цей момент закохався у гру і зрозумів, що хотів би це робити впродовж усього життя.

— Хіба у підлітковому віці, у 15-16 років, не хотілося все кинути і зайнятися чимось кардинально іншим?

— Ні, мій потяг до бунтарства якраз повною мірою перебрала на себе музика. Мої вчителі хотіли навчити мене класичної скрипки, і їм дуже не подобалося, що я грав джазову музику. Тоді ця музика була дуже непопулярна, її важко було десь знайти, з нею неможливо було пробитися. Та я пішов власною дорогою і усвідомив, що мушу реалізувати щось, що в мені глибоко і шукає вивільнення. Відчував, що маю в собі щось, чим би хотів поділитися з людьми, і ще більше хотів би пізнати сам себе. В той момент імпровізація дала мені змогу це осягнути.

— Скільки ти вже випустив дисків?

— Десь, може, десять або більше. Якщо рахувати тільки мої авторські, то вісім. З року в рік ті диски демонструють мої зміни та досягнення, в них можна детально відчути настрої, які були п’ять чи десять років тому.

— Що таке джазова скрипка, чим вона відрізняється від, скажімо, класичної чи популярної — pop-violin?

— Я звернув увагу на скрипку, як на інструмент, який має надзвичайний потенціал вираження. Це ціла скарбниця різних звуків та звучань, які можна з неї видобути. Вона відкриває частину світу, невідому досі, і нам тільки здається, що ми все знаємо про неї.

Тут слід говорити про джазову музику, котра постійно в пошуку якихось нових форм виразу, змін.

Музика для мене є своєрідною формою молитви, контакту з Богом

Такі інструменти, як фортепіано, саксофон, труба, досить міцно увійшли в джазову музику, а скрипка – то класичний інструмент.

Здається, що джаз дедалі більше надихається класичною музикою, саме тут скрипка відіграє дуже важливу роль, і в наступні роки вона дедалі більше поставатиме як джазовий інструмент.

Адам Балдих

— Яким було твоє навчання в музичній школі? Це справді так нудно, як про нього кажуть? Знаю, що там були певні проблеми — тебе вигнали зі школи!…

— Так (сміється – прим. Авт.). Мені важко давалася субординація і дисципліна, а через те, що я грав джазову музику, вважався бунтарем, ходив до музичної школи з довгим волоссям, носив шкірянки, через що більше видавався рок-н-рольником, аніж класичним музикантом. Завжди відчував, що той світ мені чужий, що моя натура бурхлива і я маю потребу це виражати.

Мені важко давалася субординація і дисципліна, а через те, що я грав джазову музику, вважався бунтарем, ходив до музичної школи з довгим волоссям, носив шкірянки, через що більше видавався рок-н-рольником, аніж класичним музикантом

Поважна музика дуже сковувала, мені треба було грати щось, що дозволить відчути свободу. Тому крім уроків, я вчився, слухаючи музику і слухаючи самого себе, ідучи за інтуїцією, граючи те, що мене самого цікавило.  

Дуже часто ходив містом (Гожув-Велькопольський – місто на Заході Польщі, неподалік від Берліну), тихими вулицями, переживав музику десь глибоко в собі і думав, що б я хотів на тому інструменті досягнути. Потім повертався додому, записував ті речі. Це була найважливіша стежка мого розвитку.  Зрештою, з тією школою не склалося, але потім я закінчив музичну академію в Катовіце, отримав стипендію і вилетів до Нью-Йорку.

— Якщо тобі є, з чим порівняти, може, ти вже вирішив для себе, в якій країні найкраща джазова школа?

— Час, проведений мною в Нью-Йорку, – це зіткнення з різними культурами. Я зрозумів, що аби в тому світі заявити про себе, як про артиста, я мушу бути свідомий свого коріння, не можу від нього відмежуватися.

Я мав розказати йому, ким я є. І Нью-Йорк мене тому навчив. Далеко від Польщі я почув такий голос, який відгукнувся в мені і покликав до мого слов’янського коріння. Там саме місто навчає джазу.

Не треба йти ні до яких шкіл, можна просто ходити вулицями Нью-Йорку, слухати його, прислухатися до голосів людей, до звуків метро. То і є музика, то найкраща школа джазу, яку можна знайти. Також відвідував джем-сейшни до самого ранку – з клубу до клубу, не спавши ночами. Немає ліпшої джазової школи, як бути серед музикантів, які тебе надихають.

Адам Балдих

— Такі тусовки і перебування в творчих компаніях часто супроводжуються вживанням алкоголю чи наркотиків. Як у тебе з цим?  

— Я один з тих музикантів, які не потребують такої стимуляції, щоб творити мистецтво. То в 70-х роках джазова тусовка була переповнена наркотиками, а сьогодні молоді музиканти-джазмени – зовсім інші, вони на боці здорового способу життя.

Маю тримати себе у формі, тому що дуже багато подорожую, маю насичений графік. А поза тим я черпаю сили з духовності, з пізнання себе й світу – саме життя є для мене такою стимуляцією, а музика наркотиком – тим, від чого я залежний.

Я встаю зранку і вигадую мелодії, записую ноти.

— На вінницькій сцені ми побачили тебе з двома скрипками: одна була для гри смичком, на іншій ти перебирав струни, стукав по ній, видобуваючи різні незвичні звуки. Яка між ними різниця і скільки має бути тих скрипок у музиканта?

— Для мене скрипка – мов чиста сторінка. І писати на ній можна по-своєму. Для когось це можливо лише з допомогою смичка. Для мене – ні. Стукання по інструменту, пошук звуку, дотикання струн – це все робить музику. Не треба тягати годинами смичок, я стараюся вживати різних форм. Тому використовую акустичну скрипку, на якій граю і смичком, і різними техніками (наприклад, піцикато). А також маю ренесансну скрипку, яка має чудове звучання, і з неї виходить музика, як з гітари чи лютні. На ній практично не використовую смичок.

— Під час концерту на джазфесті ми слухали композицію про Божу Матір. Якось незвично, як для бунтівного музиканта…

— Твір, який виконував – «Богородиця», то польська, не моя власна композиція. Найстарший сакральний твір, який з’явився в Польщі, є дуже цінним для польської культури.

Мій новий альбом, який зараз записую, буде містити сакральні музичні твори польського народу від середньовіччя до сучасності. Я намагаюся зіграти їх в контексті імпровізованої сучасної музики. У світі технологій, де люди проживають своє життя у Фейсбуці, коли вони тонуть в цих технологіях, доречно буде відкрити в собі духовність, що дозволяє не загубитися.

Я встаю зранку і вже вигадую мелодії, записую ноти

Для мене музика є своєрідною формою молитви, контакту з Богом, так само — і зі слухачем, котрого я запрошую поринути до духовного світу.

Адам Балдих

— Ти маєш дружину, вона теж займається музикою чи у вас різні інтереси?

— Моя дружина — співачка, її звати Каріна Балдих, виступає під псевдонімом KariSall, має великий зв’язок з Ісландією, написала багато композицій ісландською. Ми награли і записали спільний альбом, який вийшов рік тому. Також ми разом інколи даємо концерти, так що в нашому домі дуже багато музики.

— Чи надихнула тебе Україна на нову пісню? Чи, може, після відвідин джазфесту з’явиться новий твір?

— Таке цілком ймовірно. Тому що те, що пережив на «Джазових сніданках», мав лише в Штатах. Зустрів у Вінниці так багато молодих людей, які і дуже талановиті, і активні, і легкі, і відкриті. Це справді чудово, ці імпровізації, їх виступи, це щось, що я вже колись переживав молодим хлопцем, коли наважувався вийти і показати свій талант.

— Це ти про дівчину, яка танцювала степ?

— Так, це було щось неймовірне, це мені нагадало енергію, яка теж входила в моє життя разом з музикою. І, напевно, я це запам’ятаю дуже надовго, і хто знає, можливо, це стане натхненням для наступних творів.

— Як для тебе звучить Україна? Чи є якийсь звук, який може виражати Україну?

— Вважаю, що Україна і Польща мають багато спільного. Моя родина походить з терен України, Білорусі, також у нас є дуже багато людей зі Сходу, котрі перемістилися на Захід Польщі, а є такі регіони, де змішалися культури. Завдяки музиці багато різних культур можуть спілкуватися однією мовою і творити щось разом.

Мені хотілося грати щось, що дозволить мені відчути свободу

З того всього, що я тут почув, у контексті джазової музики, що притаманно Україні, то це – меланхолія, енергія і віра. Ця музика дуже пасує до сучасного світу.

Personaльна довідка

Адам Балдих – польський музикант, композитор. Народився 18 травня 1986 року в місті Гожув-Велькопольський. Його називають найбільш технологічним скрипалем нашого часу, а на додаток до неймовірної віртуозності його гра цінується за оригінальний звук і композицію. Митець використовує в музиці польські традиційні мотиви, при цьому розмиваючи межі  класичної та джазової музики.

У віці 16 років його оголосили «вундеркіндом». Він розпочав свої гастролі Польщею, Німеччиною, Сербією, Угорщиною, Іспанією, Францією, Англією та навіть далекою Індонезією і США разом з видатними польськими та американськими музикантами.

Цьому передувало навчання з 9 років у музичній школі в рідному місті. Проте за неналежну поведінку і устремління до джазової музики (замість класичної), його виключили зі школи. Музикант не здався і вступив до музичної академії в Катовіце, кілька років по тому закінчив її  з відзнакою і виграв стипендію в престижному музичному коледжі Берклі.

Європейським дебютом, який відкрив перед Адамом найбільші сцени континенту, став записаний спільно з престижним лейблом ACT Music альбом Imaginary Room.

В 2008 році Адам Балдих відіграв концертний тур разом з володарем Греммі, піаністом і композитором, який працює з елітою світового джазу – Джимом Бірдом. Після цього Адам став бажаним гостем на найбільших фестивалях Європи та номінантом найпрестижніших у країнах Європи нагород.

Важливим моментом в музичній кар’єрі скрипаля стало його перебування в Нью-Йорку, де він працює з молоддю на джазовій сцені, грає в легендарних клубах, дорослішає і отримує позитивний досвід та гарні відгуки про себе в пресі.

Творчість Балдиха була високо оцінена джазовими музикантами світового рівня. Він виступав з Джимом Бірдом, Ларсом Даніельссоном, Нілсом Ландгреном, Яроном Германом, Біллі Кобемом, Ійро Ранталою, Урсулою Дудзяк, Гражиною Аугусцік, Пауліно Гарсія та іншими.

Між концертами і записами сольних композицій Адам працює як композитор музики для театру, а також співпрацює з багатьма театрами та режисерами.

АВТОР: Ірина БАСЕНКО

ФОТО: Євгенія ГУЛЬКО

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии