За три роки судової реформи в Україні змінились лише назви судів, а на практиці змін поки що не має, – про це сказав адвокат, правозахисник та громадський діяч Олександр Білошкурський вчора в прямому ефірі передачі «Віч-на-віч» на UA:радіо Вінтера .

Змінились назви судів, їх кількість, підхід до їх створення, з’явилася N-а кількість структур і контролюючих надструктур. А от практичних змін так і не відбувається. Суспільство не відчуває справедливості і захисту від держави. Ці зміни аж ніяк не покращують роботу суддів. За оцінкою експерта, можна багато говорити про норми законодавства, але почати треба з вдосконалення законотворчої роботи, створення законів без прогалин. А поки статті матимуть неоднозначне трактування, а закони протирічать один одному, ні про які прозорі судові процеси і мови бути не може.

Судова практика показує, що крім чіткого дотримання бездоганно прописаних норм законодавства, мають бути і якісний суддівський склад, і професійні слідчі органи, і принципові прокурори, – стверджує Олександр Білошкурський. – В іншому випадку ми й надалі матимемо ту картину, яка псує не лише репутацію суддів та правоохоронних органів, а й держави в цілому.

Правозахисник та громадський діяч додає, що, порушуючи принцип презумпції невинуватості, вибиваючи зізнання з підозрюваних, фабрикуючи справи, приховуючи докази або не маючи їх достатньої кількості, опрацьовуючи лише одну версію злочину, не надаючи судам всіх матеріалів слідства, у нас виносяться рішення, за якими тисячі невинних людей потрапляють за грати. Органи прокуратури та слідчі органи на перше місце ставлять принцип змагальності в кримінальному процесі, а не принцип законності. Слідство проводиться не об’єктивно, не всебічно, неповно. Людині складно “змагатися” з державною системою, яка і має гарантувати дотримання тих самих прав, а не нехтувати ними.

Тому й не дивно, що останні три роки, за словами Білошкурського, Україна займає перше місце серед країн Європи за кількістю скарг, які перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини. Ці статистичні дані, однак, не свідчать про те, що в Україні покращилася ситуація з дотриманням і захистом прав людини. Навпаки, як вважає експерт, – ситуація значно погіршилася.

Більшість скарг до Європейського суду пов’язана з невиконанням судових рішень, – пояснює Білошкурський. – Далі йдуть скарги щодо затягування судових процедур, багато звернень стосуються катувань та жорстокого поводження з людьми. До того ж в Україні й досі застосовуються радянські стандарти етапування в’язнів та утримання їх під вартою. Через завантаженість суду скарги розглядаються в багато років, і громадяни втрачають надію. А закони мають працювати зараз і тут, на місці, а не через декілька років через європейські інстанції.

Олександр Білошкурський розповів у радіоефірі про жахливі методи катувань, що змусили підозрюваних взяти вину на себе. Серед них і мешканець з Козятина Вадим Поліщук, який впродовж 2007-2012 років незаконно утримувався за гратами у вінницькому слідчому ізоляторі, якого примусили визнати себе винним у вбивстві, якого він не скоював, написати про це три явки з повинною. Його морили голодом, били, пропускали електричний струм через статеві органи… Тільки через п’ять років в залі суду першої інстанції прозвучав виправдальний вирок. Вадима відпустили, але ніхто із правоохоронців, слідчих та прокурорів не був притягнутий до відповідальності.

П’ять років пішло на те, аби довести в суді фабрикування справи, переконати, що Вадим Поліщук не вчиняв вбивство, – пригадує деталі Олександр Білошкурський. – Але нікого так і не притягнули ні до дисциплінарної відповідальності, не кажучи вже про кримінальну. Подібна ситуація склалась із підозрюваним в подвійному вбивстві 16-річним ладижинським школярем Євгеном Проданом. Дитину допитували без дорослих, чинили тиск, психічно впливали, піддавали тортурам. Він також п’ять років провів у слідчому ізоляторі замість закінчення школи і здобуття освіти. При зібранні доказів було виявлено багато процесуальних порушень, вчинених міліціонерами, безліч протиріч у справі. Однак, ми в суді таки змогли довести абсурдність і безпідставність обвинувачення. Але таких вироків і рішень судів дуже мало. Реальні ж злочинці і вбивці по цим справам знаходяться серед нас на свободі і не покарані – це жахливий наслідок такого одностороннього, не професійного розслідування.

За словами експерта, українській судовій практиці ще дуже далеко до європейського рівня.  Жоден прокурор в Україні не захоче направляти справу до суду, якщо є шанс на виправдувальний вирок, тому що за кожен такий випадок має нести покарання як прокурор, так і слідчий.

Україна намагається рухатись демократичним шляхом. У нас діє принцип презумпції невинуватості, але… При першому ж випадку, коли здійснюється злочин, і правоохоронні органи, і працівники прокуратури, і журналісти дуже часто роблять з підозрюваного винуватого, порушуючи європейські цінності, права людини, – каже Білошкурський. – Зрозуміло, що кожен має право висловити свою точку зору, і суспільство має право знати що відбувається, але не потрібно забувати, що оголошення про підозру не робить з людини злочинця. Лише суд може визначити, чи винна особа в скоєнні злочину і яка ступінь цієї вини. А всі попередні висновки так чи інакше впливають і на суспільну думку, яка в подальшому може впливати і на захист, і на суд.

Коментуючи відгуки в соціальних мережах на резонансне вбивство цілої родини, яке сталося у Вінниці в мікрорайоні “Академічний” 31 грудня,  та відповідаючи на запитання журналіста радіо Тараса Головатюка щодо дотримання принципу презумпції невинуватості, Олександр Білошкурський зазначив:

– Це жахливий випадок, він має бути всебічно досліджений. Найменша деталь, доказ мають бути ретельно перевірені та оцінені. Зараз говорити, що є якась ключова, або основна версія, не зовсім доцільно. Всі версії мають бути основні і ключові, всі версії важливі. Сходитись на одному напрямку розслідування не зовсім професійно. А в подальшому, приміром, в разі ухвалення виправдального вироку відносно цієї особи, чи може суспільство або окрема особистість відчувати себе захищеною, чи може сказати, що держава гарантує безпеку та права громадян?

Автор: Олена Шмигельська

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии