Профілакторій «Педагог» існував при Вінницькому державному педагогічному університеті більше 35 років. Тут студенти отримували комфортне проживання, лікування, щоб укріпити своє здоров’я — безкоштовно.
Стався Майдан. Профілакторій залишився без фінансування. А потім ректор Наталія Лазаренко, не намагаючись витягнути та зберегти його, закрила лікувальний заклад.
Степан Мазур, колишній головний лікар санаторію-профілакторію, розказує, чому так сталося.
— Прочитав в інтернеті низку негативних матеріалів про Наталію Лазаренко. В одному з них фігурувало і моє прізвище, де йшлося про принижених і звільнених співробітників. Написав коментар, що все воздасться. А мені наближені до неї люди одразу почали писати “в лічку”, що нібито мені повірили, а я такий-сякий. Я їм навіть не відповів, відправив Ікону Божої матері, сказавши: “Сходіть в храм і відмоліть гріхи”.
Не стало фінансування
Профілакторій знаходився на перших двох поверхах першого гуртожитку. Ще за радянських часів він був створений профсоюзами. Університет надавав профілакторію приміщення та оплачував комунальні послуги. А фонд соціального страхування забезпечував медикаментами, харчуванням і платив зарплати.
— Як головний лікар я один був оформлений саме в університеті. Всіх інших я приймав на роботу. Тобто трудові книжки знаходились у мене. У нас працювало 35 співробітників. Це дуже мало, але вони робили диво, — каже Степан Мазур.
За словами чоловіка, за всі періоди незалежності, навіть при Януковичі, ніхто не закривав профілакторії в Україні. А таких було 50. І коли прийшов Арсеній Яценюк, а потім міністр соціальної політики Павло Розенко… то там вирішили припинити фінансування таким закладам. До слова, Луцький університет водного транспорту зберіг профілакторій. Те ж саме зробив університет ім. Шевченка. І багато де — від Одеси до Харкова — університети почали самі фінансувати профілакторії. У Вінниці, на жаль, ні.
— Мене університет мав звільнити. Працівників профілакторію я мав звільнити особисто. Деякі з них пропрацювали у нас по 30 років. Для зберігання їхнього стажу і пенсійного майбутнього я мав внести в трудові книжки усі записи та віддати їх, — каже Степан Мазур. — Звернувся до Наталії Лазаренко з пропозицією створити якийсь лікувальний центр. У нас була ж база — фізіотерапевтична апаратура, стоматологічний і лікувальні кабінети. Головне — у нас були чудові фахівці. Дуже за них образливо, як Лазаренко повелась з ними…
Закрили на замок
Як каже Степан Мазур, після того, як усі дізнались, що фінансування припиняється, ректор Наталія Іванівна прислала одного зі своїх помічників.
— Він прийшов з власником колись існуючого кафе “Русский чай”. Без усіляких розмов вони закрили головний вхід профілакторію і вивісили оголошення “Вхід заборонено”. Ми вирішили піти через запасний вихід в гуртожитку. А там на дверях вже був замок. Але ж в профілакторії були трудові книжки й особисті речі людей! Мені треба було розрахувати їх. Я навіть тоді викликав поліцію, — стверджує колишній головний лікар профілакторію. — Я пішов до Наталії Іванівни. Кажу: “Якщо хочете закрити профілакторій, то пишіть наказ. Я напишу свій. Ми створимо ліквідаційну комісію. Тому що потрібно було здати документи в податкову, в архів. Трудові книжки потрібно віддати…”.
Колишній головний лікар профілакторію «Педагог» каже, що там тоді лишилось багато апаратури.
— Все медичне обладнання — на мільйони гривень. Там і водне лікування було, і масаж, і лазер, і чого тільки не було. Частину купляв фонд соціального захисту, а частину університет ще при колишніх ректорах Никифорі Шунді та Олександрі Шестопалюку. Навіть американська стоматологічна установка була. Коли стоматологічні клініки брали по 400 гривень за пломбу, ми лікували студентів безкоштовно!
Що було далі?
Степан Мазур запитав у ректора Наталії Лазаренко: “У чому справа?”. Ректор відповіла: “Ну, у мене там займається мій помічник. Говори з ним…”.
— А причому тут він? Треба ліквідаційну комісію створити. Те, що належить університету, віддати університету. Що належить фонду — фонду. Щоб потім до мене претензій не було. І найголовніше, щоб залишилися відомості по пенсійному фонду. Розуміння з Лазаренко тоді було абсолютно нуль, — додає Степан Мазур.
Ректор Наталія Лазаренко взяла на роботу проректора з політеху.
— Він приходить і виносить свій наказ, як від проректора — закрити профілакторій. Всіх звільнити. І доступу нам більше не було… — каже Степан Мазур. — Подальша доля профілакторію мені не відома. Не знаю, чи вони створили ліквідаційну комісію. Але потрібно все було зробити по чесному і правильно. В загальному вони мене все ж таки розрахували. Було це через місяці три, напевно. Ми навіть ходили на зустріч до Лазаренко. Люди плакали і просили віддати документи…
Степан Васильович каже, що на території університету була ще їдальня. І теж невідомо, куди поділось усе те, що колись було на кухні.
— Там же їдальня ще була наша, на балансі профілакторію. Були моменти, що готувалося не по тій нормі, як годиться. Це ще до мене було. Іноді суп був схожий на помиї. Ми зробили контроль за цим. Звільнили завідувача. Стало смачно. І діти з задоволенням приходили їсти. А в профілакторій мчали записатися на лікування. Обід там взагалі коштував 15 гривень. Де за такі гроші можна було поїсти?
За словами лікаря, він не знає, де зараз те обладнання.
— Коли нас всіх вигнали, ми ж все залишили. Все столове обладнання, столи, весь посуд. Там як у справжньому кафе все було. Все по санітарним нормам. І мийки, і знежирення, і сушарки, і обробка посуду, і холодильне обладнання. Все строго, щороку КРУ перевіряло. І все до копійки рахували. І дуже дивувалися, що тоді ціна харчування була така низька.
“Вона дуже нас всіх образила”
— Ось ця ліквідація санаторію-профілакторію залишила осад. Не можна було викидати людей. Я навіть стіл шаховий не зміг забрати, який мені на 45 років подарували. Наталія Іванівна виявилася недалекоглядною.
Про те, що відбувалось в університеті окрім цього, Степан Мазур не хоче говорити і каже:
— Все інше в університеті — це далека кухня. Там є багато чого. Але мене заїло, що можна було зберегти те, що було. Якось я прийшов на прийом до ректора з головою громадської організації “Українське об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО” з пропозицією створити на базі нашого профілакторію Центр по реабілітації воїнів АТО. Лазаренко відмовила.
Сергій Замостянський
