A Russian Gazprom employee works at the central control room of the Gazprom headquarters in Moscow on January 14, 2009. The ministers were in Russia to discuss the situation with gas transit to their countries. Bulgarian Prime Minister Sergey Stanishev left on today for Moscow and Kiev for gas crisis talks, as Russian supplies to Sofia were halted for a ninth day due to a spat between Russia and Ukraine. AFP PHOTO / YURI KADOBNOV (Photo credit should read YURI KADOBNOV/AFP via Getty Images)

Незважаючи на рішучі протести Києва, скандальний газопровід “Північний потік-2”, якийм газ має постачатися в обхід української території, швидше за все, все ж таки буде добудований і запущений в експлуатацію. Україна намагається отримати гарантії компенсації газового транзиту в Європу, який росіяни хочуть зупинити після введення в дію “Північного потоку-2”, але США і Німеччина нам їх дати не можуть, а путінська Росія – не хоче. Не отримала Україна конкретики з цього питання і в Вашингтоні, де 1 вересня Володимир Зеленський зустрічався з Джо Байденом.Апостроф” з’ясовував, що можна зробити для мінімізації ризиків, пов’язаних з “газопроводом Путіна”, включаючи загрозу енергобезпеці країни в короткостроковій і середньостроковій перспективі.

Ціни на газ в Європі нинішнім літом високі як ніколи. Цьому значною мірою сприяє Росія, яка знижує поставки палива до країн ЄС, в тому числі, українським маршрутом.

Дії РФ, в принципі, зрозумілі – таким чином її керівництво підштовхує Євросоюз до якнайшвидшого введення в експлуатацію газопроводу “Північний потік-2”, яким газ буде поставлятися в обхід транзитних країн, в тому числі, України. Мовляв, чим швидше він почне роботу, тим швидше будуть вирішені питання з поставками палива і, відповідно, ціни впадуть.

У тому, що це чистої води шантаж, сумнівів не було і раніше, але останні події на європейському газовому ринку розвіяли останні з них.

Так, 18 серпня через помилкову інформації про те, що фізичні поставки газу “Північним потоком-2” вже почалися, ціни на європейських хабах миттєво обвалилися на 10%.

Досить швидко котирування відіграли назад вгору. Але наступного дня з’явилася вже більш коректна інформація – російський “Газпром” повідомив, що поставки газопроводом почнуться до кінця 2021 року.

І знову ціни впали, пробивши позначку в 500 доларів за 1 тисячу кубометрів, вище якої вони трималися вже деякий час.

Таким чином, можна з упевненістю констатувати, що на сьогодні газовий ринок Європи цілком залежить від скандального російського газопроводу. Чого, власне, і добивалися в Кремлі.

При цьому, після того, як стало зрозуміло, що ніякого газу в “Північному потоці-2” немає (до того ж він ще не добудований, а ліцензування його діяльності також займе якийсь час), ціни на хабах знову зросли – хоч і не до максимумів, зафіксованих на початку серпня.

Україна в лещатах геополітики

Як відомо, “Північний потік-2” просуває не тільки Росія, а й Німеччина. У Берліні не втомлюються повторювати, що це – чисто комерційний проект, який не має нічого спільного з політикою (при цьому не тільки в Україні, а й, наприклад, в Польщі переконані в зворотному). Воно і зрозуміло – газопровід виключить з поставок російського газу транзитні країни (при цьому в разі Німеччини – це, скоріше, навіть не Україна, а Польща і Білорусь), а сама Німеччина стане одним з найбільших газових хабів Європи завдяки сухопутним продовженням “Північного потоку” і “Північного потоку-2” – OPAL, NEL і EUGAL.

При цьому в Німеччині діють директиви Євросоюзу, згідно з якими одна і та ж компанія не може одночасно виробляти газ і транспортувати його територією ЄС. В ім’я збереження чесної конкуренції компанія-транзитер, а у випадку з “Північним потоком-2” це – “Газпром” – повинна надавати половину своїх потужностей іншим постачальникам.

Росіяни всіма силами намагаються вивести “Північний потік-2” з-під дії цих директив, однак 25 серпня Вищий земельний суд Дюссельдорфа (Німеччина) вирішив, що підстав для цього немає.

Таке рішення може відсунути терміни введення в експлуатацію газопроводу, але навряд чи поставлять хрест на самому проекті.

До того ж, в Кремлі шукають шляхи обходу європейських правил поставок газу. І, схоже, вже “намацали” один з них. Днями стало відомо про лист глави держкомпанії “Роснефть” Ігоря Сєчина на адресу президента РФ Володимира Путіна, в якому “справжній Ігор Іванович” (Під “несправжнім” мався на увазі Ігор Іванович Шувалов, який на початку 2000-х очолював апарат уряду) просить Володимира Володимировича дозволити “Роснефти” експортувати газ до Європи за агентською угодою з “Газпромом” (у “Газпрому” є монополія на транспортування газу, що експортується, тоді як сам експорт можуть здійснювати різні компанії – “Апостроф”).

Сєчин в своєму листі Путіну не говорить, яким саме маршрутом “Роснефть” хоче постачати свій газ, але зазначає, що ці поставки “сприятимуть зняттю обмежень з боку антимонопольного законодавства ЄС щодо допустимого завантаження газопроводів “Північний потік-1” і “Північний потік-2″, а також OPAL” (цитування тексту російського видання “Комерсант”, яке посилається на згаданий лист).

Газопровід “Nord Stream”Фото: Getty images

Якщо така угода між “Роснефтью” і “Газпромом” буде підписана, останній формально виконає директиву ЄС. Інша справа, як на це подивляться в контролюючих органах Євросоюзу, враховуючи, що мова йде про двох російських державних енергетичних монополістів.

У липні США і Німеччина дійшли згоди щодо “Північного потоку-2”, в результаті чого Вашингтон вирішив не перешкоджати добудові і введенню в експлуатацію газопроводу.

Нинішньому американському президенту Джо Байдену угода з німецькою канцлеркою Ангелою Меркель була вкрай необхідна, перш за все для того, щоб реанімувати дружні відносини США і ЄС, які неабияк зіпсував його попередник Дональд Трамп, і це особливо важливо в світлі очікуваного протистояння Америки з Китаєм. З цим же пов’язані і загравання Байдена з Росією – у нинішньої американської адміністрації ще жевріє надія на те, що Москва не піде на подальше зближення з Пекіном і не прийме сторону останнього в його протистоянні з Вашингтоном.

У цій великій геополітичній грі Київ став розмінною монетою, хоча США і Євросоюз (за фактом, Німеччина) намагаються зберегти обличчя, обіцяючи нашій країні захист від Росії, в разі, якщо Москва “буде використовувати енергетику як зброю або буде вживати агресивні дії проти України “(цитата заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд).

Але це – занадто розмите формулювання, що не дає уявлення про те, яким чином наші західні партнери мають намір нас захищати.

Хто дасть гарантії

Україні ж потрібні гарантії збереження енергетичної безпеки, зокрема, продовження транзиту газу через нашу територію після 2024 року, коли закінчиться термін дії нинішнього контракту з РФ. Такі гарантії наша країна хоче отримати від Німеччини і США.

“Я хочу зрозуміти, що буде отримувати Україна і що може втратити наша держава після того, як закінчиться транзитний договір в 2024 році, і хто дає конкретні гарантії Україні”, – заявив український президент Володимир Зеленський під час спільного з Ангелою Меркель брифінгу 22 серпня у Києві. За його словами, “більш конкретні речі” з цієї темі мали б обговорюватися на переговорах глави Міненерго України Германа Галущенка з міністром економіки і енергетики Німеччини Петером Альтмаєром і міністром енергетики США Дженніфер Гренголм, які відбулися наступного дня, 23 серпня, на полях саміту “Кримської платформи”.

Однак до чого прийшли сторони (і чи прийшли), невідомо. Цілком можливо, що поки ні до чого конкретного. Принаймні, 26 серпня в телевізійному ефірі генеральний директор ТОВ “Оператор ГТС України” Сергій Макогон зазначив, що поки що ніяких гарантій продовження транзиту немає, і переговори з США і Німеччиною тривають: “Ми вважаємо, що найбільш вагомою гарантією є відновлення або продовження існуючого договору зараз, не чекаючи 2025 року, на наступні 15 років”.

Але справа в тому, що такого роду гарантії Україні може дати тільки Росія. А вона цього робити не збирається. Володимир Путін після переговорів з Ангелою Меркель, яка завітала до Москви напередодні свого візиту до Києва, заявив, що транзит через Україну буде здійснюватися, якщо в цьому буде необхідність.

У України, втім, є конкретні пропозиції щодо продовження транзиту нашою територією. Їх виклав глава НАК “Нафтогаз України” Юрій Вітренко.

“Найбільш реалістичною гарантією збереження транзиту через Україну є:

– перенесення точок передачі газу в діючих контрактах “Газпрому”, згідно яких газ зараз йде в Європу через Україну, на кордон РФ-Україна, щоб самі європейські компанії замовляли транзит газу через Україну до 2035 року;

Фото: Getty images

– створення на електронній платформі “Газпром експорту” (“дочка” “Газпрому”, що здійснює експорт газу) точки поставки додаткових обсягів газу на кордоні РФ-Україна; знов ж таки, щоб європейські покупці цього газу самі могли замовляти транзит газу через Україну;

– розблокування доступу до української газотранспортної системи з боку РФ для інших експортерів газу в Європу, зокрема, з Центральної Азії”, – написав Вітренко в Facebook.

При цьому, за його словами, це – не забаганки України, а виконання європейських правил газового ринку: “Якщо Росія не хоче грати за європейськими правилами, то” Північний потік-2 “ніколи не має запрацювати”.

Правда, ми поки що не знаємо позицію Росії з цього приводу, а також думки наших європейських, зокрема, німецьких партнерів.

Доля українського маршруту

При цьому в російських ЗМІ останнім часом розкручується істерія з приводу, нібито, недостатніх запасів газу в українських підземних сховищах. Нинішні обсяги порівнюються з торішніми, і вони дійсно більш скромні. Нагадаємо, до початку опалювального сезону 2020-2021 років в ПСГ України було понад 28 мільярдів кубометрів палива, що стало рекордом за останні десять років. Свою роль в цьому зіграв коронавірус, який обвалив попит на газ в Європі і, внаслідок цього, ціни на нього.

Не дивно, що цього літа запаси на третину нижче, ніж рік тому. Станом на початок серпня, в сховищах перебувало понад 17 мільярдів кубів газу, що відповідає плану уряду. При цьому НАК “Нафтогаз України” планує до початку опалювального сезону закачати в ПСГ ще близько 3 мільярдів кубів. І цього обсягу, по ідеї, цілком має вистачити нашій країні для нормального проходження осінньо-зимового періоду.

Що стосується алармізма пропагандистських ЗМІ Росії, то тут, в принципі, все зрозуміло: заявивши про дефіцит палива в українських сховищах, легко повернутися до улюбленої мантри про те, що “Україна тирить газ”, а від неї ще легше підвести до ідеї, що саме цим наша країна займеться, коли взимку у нас не залишиться власного палива, а тому транзит через українську територію стане ризикованим.

Втім, транзит через нашу країну в найближчі три роки збережеться, принаймні, “Газпром” зобов’язаний оплачувати транспортування не менше 40 мільярдів кубометрів газу на рік (в період з початку 2021 до кінця 2024 року), незалежно від реальних обсягів прокачування. Так, наприклад, було в 2020 році, коли російський монополіст транспортував через нашу країну всього 55,8 мільярда кубів газу замість встановлених контрактом 65 мільярдів кубів, при цьому все одно сплатив за контрактні обсяги.

Але що буде після цього, – з цим повна невизначеність.

“Фактично, попит на природний газ в Європі буде визначати ступінь потреби в українському маршруті. А тому не виключена ситуація, коли з 2025 року для Росії не буде критичної необхідності використовувати наш маршрут транспортування газу”, – сказав у розмові з “Апострофом” експерт енергетичних програм Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп.

При цьому, за його словами, багато що залежатиме від фактора конкуренції між різними транзитними маршрутами.

“Український маршрут може конкурувати, якщо буде передача газу на східному кордоні України (зараз точкою передачі є західний кордон, і про це також говорить глава” Нафтогазу “Юрій Вітренко – “Апостроф”), тому що тоді, наприклад, Словаччина та Італія зможуть вибирати більш вигідний маршрут, а для них – це через Україну, і таким чином створювати попит на наш маршрут, – пояснив експерт. – Тому є велика ймовірність, що транзит продовжиться. Якими будуть його обсяги, і чи будуть вони задовольняти Україну, – складне питання “.

Енергобезпека України під загрозою

Однак від обсягів транзиту нашим маршрутом залежать не тільки доходи держави, але також, власне, поставки палива в нашу країну. Адже не секрет, що значна частина імпорту газу в Україну здійснюється за так званим “віртуальним реверсом” (російський газ, що купується європейськими трейдерами, не перетинає західний кордон України), а тому, якщо РФ припинить транспортування палива нашою територією, або істотно скоротить обсяги транзиту, в країні може утворитися дефіцит газу.

Фото: Getty images

Але якихось конкретних шляхів вирішення цієї проблеми влада не озвучує.

“Офіційно ніхто нічого не говорить, офіційні особи неофіційно говорять, що все ОК, але у багатьох спеціалістів виникають питання, чи дійсно все ОК?”, – зазначив Андріан Прокіп.

За словами експерта, в принципі, Україна могла б відновити закупівлю газу в Росії, яка була зупинена в листопаді 2015 року (тим більше, що рішення Стокгольмського арбітражу, теоретично, відкриває перед Києвом таку можливість), “але тільки якщо потім не починається викручування рук і шантаж”.

А в це, враховуючи минулий досвід, віриться насилу.

Проблему могло б вирішити істотне збільшення внутрішнього газовидобутку. Більш того, в 2016 році на рівні уряду були затверджені амбітні плани нарощування видобутку, згідно з якими в 2020 році ми мали б вийти на показник 27,6 мільярда кубометрів при скороченні споживання до того ж рівня за рахунок впровадження програм енергоефективності. Але з цієї ідеї, на жаль, нічого не вийшло: в минулому році газовидобуток не дотягнув навіть до 20 мільярдів кубометрів (19,74 мільярда кубів), а споживання палива в 2020 склало 29,84 мільярда кубометрів.

У минулому березні прем’єр-міністр Денис Шмигаль визначив новий дедлайн виходу країни на повне газозабезпечення за рахунок власного видобутку – 2025 рік (при цьому власне обсяг видобутку глава уряду не назвав). Цей термін цілком зрозумілий – саме в 2025 році закінчиться дія транзитного контракту з РФ, і виникне загроза появи дефіциту палива в країні, про що було сказано вище. Ось тільки додаткових передумов для збільшення видобутку зараз – в порівнянні з 2016 роком – не з’явилося, а тому всерйоз розраховувати на прогрес в цьому питанні не варто.

Також можна було б розраховувати на скорочення споживання газу в країні за рахунок енергозбереження (чого, судячи з наведених цифр, не відбулося), однак і тут не все так однозначно.

“Роль енергозбереження дуже важлива, якщо воно не призводить до зниження рівня добробуту українських громадян, – зазначив в коментарі виданню керівник спеціальних проектів науково-технічного центру “Психея” Геннадій Рябцев. – Але там робляться дуже дивні посили, які видаються за істину, і нам зараз нав’язують величезну кількість завдань, які перетворюють Україну в щось середньовічне”.

Що ж тоді потрібно робити, щоб мінімізувати описані вище ризики?

Для початку слід, що називається, “переосмислити” вітчизняну газотранспортну систему (ГТС), вважає Андріан Прокіп. Він нагадав, що українська “труба” розрахована на значно більші обсяги транспортування палива, ніж нинішні (ГТС використовується не тільки для транзиту, але і для доставки газу внутрішнім споживачам – “Апостроф”).

“Систему потрібно переосмислити і перебудувати. Перебудовувати її можна під нові потреби, наприклад, газо-водневі суміші. Але зрозуміло, що це буде коштувати шалені гроші. Тому головне питання – скільки це буде коштувати, і хто за це заплатить”, – сказав він .

Останнім часом багато говориться про можливості використання нашої ГТС для транспортування “зеленого” водню в Європу, який, по ідеї, буде вироблятися в Україні, але це, все ж таки, досить віддалена перспектива. Крім того, до цих пір не зрозуміло, за які кошти модернізувати “трубу” під ці цілі – в України таких грошей немає, а чи готовий ЄС вкластися в такий проект, – невідомо.

Час дій, а не розмов

“Зелений” водень, безумовно, має великі перспективи, і Україна повинна брати участь в проектах з його виробництва та транспортування. Але не менш важливо зараз вжити заходів щодо мінімізації загроз, пов’язаних з “Північним потоком-2”. І приймати такі заходи повинні не США з Німеччиною, а уряд України.

“Це не від зовнішніх факторів залежить, і це, на жаль, ніяк не можуть зрозуміти (або роблять вигляд, що не розуміють) наші еліти”, – заявив Геннадій Рябцев.

Він нагадав, що в Україні розроблена стратегію енергетичної безпеки, якою визначені стратегічні цілі і завдання: “Ці завдання потрібно просто реалізувати – вони цілком реалістичні з точки зору ресурсу. Час переходити від постійного перегляду існуючих програмних документів до їх ретельного виконання”.

За словами Рябцева, перше, що потрібно зробити, це визначити, скільки нашій країні потрібно газу зараз, і скільки його знадобиться в наступні роки. Після цього, потрібно зрозуміти, які у країни є внутрішні ресурси – наскільки ми можемо збільшити видобуток, і реально забезпечити себе паливом власного видобутку, і скільки для цього потрібно часу і коштів.

“Якщо виявиться, що нам недостатньо внутрішнього ресурсу для того, щоб забезпечити себе газом, нам необхідно визначити, звідки ми можемо взяти газ, якого бракує, – хто може бути постачальником, і чи є у цих постачальників газ на перспективу. Також потрібно зрозуміти, що може перешкодити нарощуванню видобутку та імпорту, тобто визначити перелік загроз, які потрібно нейтралізувати. Власне, цього достатньо для того, щоб почати діяти “, – резюмував Геннадій Рябцев.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии