Косово і Україна: ціна необережного слова та уроки солідарності
Заява Володимира Зеленського в Белграді про невизнання незалежності Косова викликала бурхливу реакцію в Приштині. Розбираємося, чому балканська країна, яка найбільше розуміє біль України, відчула себе зрадженою, і які наслідки це може мати для нас.
Майже тиждень минув після зустрічі президентів України та Сербії, але емоції в Косові не вщухають. Слова про те, що Україна не визнає незалежність Косова, бо «поважає міжнародне право», стали для косоварів холодним душем. Адже саме ця маленька балканська країна однією з перших простягнула руку допомоги українцям після повномасштабного вторгнення, попри те, що сама потерпає від територіальних претензій.
Для косовських албанців паралелі між їхньою війною 1998–1999 років і нинішньою боротьбою України є очевидними. «У нас тут під боком своя Росія», — кажуть вони, маючи на увазі Сербію. Пам'ять про етнічні чистки та звірства сербської армії досі визначає їхнє сприйняття світу. Вони розуміють, що таке війна за власне виживання, і саме тому так щиро підтримували Україну — від навчання наших саперів до реабілітації постраждалих від сексуального насильства.
Реакція не змусила на себе чекати. У соцмережах албанці почали знімати українські прапори, зокрема й символічний банер на фасаді Гранд-готелю в Приштині. З'явилися гнівні коментарі на кшталт «ця Україна не краще Сербії», згадали й про допомогу України Македонії під час конфлікту 2001 року. Втім, були й тверезі голоси. Прем'єр Албанії Еді Рама закликав не впадати в істерію, наголосивши: «Україна може помилятися щодо Косова, але її право на свободу залишається беззаперечним».
Окремої уваги заслуговує теза Зеленського про міжнародне право. Тут він, м'яко кажучи, неточний. Міжнародний суд ООН ще у 2010 році визнав правомірність проголошення незалежності Косова, наголосивши на унікальності цієї ситуації, що не створює прецеденту. Тож посилання на право в даному випадку є радше політичним маневром, аніж юридичним фактом. Імовірно, йдеться про бажання зберегти нейтралітет Сербії та не втратити постачання снарядів. Це Realpolitik, але ціна такого прагматизму — образа союзника, який ділиться з нами найдорожчим.
Підсумовуючи, варто визнати: Україна зробила помилку, поставившись легковажно до почуттів тих, хто пережив те, що зараз переживаємо ми. Визнання чи невизнання Косова — складне питання, але важливо не втрачати обличчя перед друзями. Після війни Україні доведеться вибудовувати нову систему союзів, і балканський напрямок може стати критичним. Тож, можливо, час переглянути риторику та зробити крок назустріч тим, хто не вагаючись став на наш бік.
Читайте також
Ще в розділі «Україна»
- Трамп знову просить Зеленського зупинити удари по російських НПЗ
- Путін на БРІКС говорив про «квітучий сад», а того ж дня ракети вдарили по Кривому Рогу
- ВАКС частково пом’якшив обмеження для екскерівника ОП Єрмака
- Спека на Буковині: якою буде погода найближчими днями
- Умєров очолив СЗР: що це означає для розвідки та дронових угод






