Війна як виборчий інструмент: що означає зв'язок між атаками РФ та кампаніями в Росії й США

Рейтинг пропутінської «Єдиної Росії» після серпневих масованих атак на українські міста, які принесли численні жертви та руйнування, зріс із 32% до 39%. Це не випадковий збіг: для Кремля балістика виконує подвійну функцію — воєнну і агітаційну. Осінні вибори до Державної Думи Росія вперше проводитиме на тлі картинок зруйнованої іншої країни, а голосування організовують і на окупованих територіях, і навіть за округами міст, які захопити не вдалося, зокрема Краматорська. Так вибори мають закольцювати процес анексії.

Показово, що російські соціологи фіксують 62% підтримки нібито мирних переговорів, але частина пересічних росіян відчуває задоволення від терору — радіє руйнуванню Києва, нищенню українського бізнесу та загибелі цивільних. Причина проста: на полі бою хвалитися особливими успіхами нема чим. Заяви Путіна й Лаврова про «неймовірне просування» на Донеччині та Луганщині не підтверджуються реальними даними з фронту, а власна нафтогазова галузь палає від українських дронів. Тож зруйновані українські міста подають як компенсацію за невдачі.

Другий вимір — американський. Рішення Палати представників США ухвалити законопроєкт про мита до 100% проти покупців російської нафти та газу виглядає несподіваним, адже зачіпає інтереси ключових імпортерів — Китаю, Індії та Угорщини, яка входить до першої п'ятірки покупців. На цей момент такий крок невигідний Дональду Трампу. Головним інструментом тиску стає не стільки сам закон, скільки особисто Трамп: він залишив за собою право визначати, проти яких країн вводити мита, а проти яких — ні. Навіть підписання документа не означатиме автоматичного застосування мит проти Пекіна чи Нью-Делі, особливо напередодні анонсованого візиту Сі Цзіньпіна до США. Але мати таку палицю в кишені перед можливими переговорами для Трампа вигідно.

Заяви Трампа про те, що він нібито вже закінчив 8, 9 чи 10 воєн, а поточний конфлікт завершити не може, варто читати крізь призму американських виборів. Осінній марафон критично важливий для Республіканської партії, бо закладе тенденції до майбутньої президентської кампанії. Підтримка Трампа та республіканців уже не така висока, як напередодні минулих перегонів: більшість обіцянок у внутрішній політиці не виконано, війна в Ірані триває, а обіцянка «закінчити війну в Україні одразу після виборів» не реалізована. Саме тому американські перемовники активізувалися — їм терміново потрібна бодай якась зовнішньополітична перемога. Законопроєкт про нафтові мита активно використовуватимуть у виборчій риториці, але реальними балами для Трампа він стане лише тоді, коли його справді застосують і з Москви лунатимуть волання про те, що американці позбавили Кремль грошей на війну.

Для України з цього випливає кілька практичних наслідків. По-перше, масовані атаки слід читати не лише як воєнні дії, а і як елемент чужої виборчої кампанії — отже, їхня інтенсивність може підпорядковуватися політичному календарю. По-друге, доля санкційного тиску на Кремль дедалі більше залежить від особистих рішень американського лідера, а не від ухвалених законів. По-третє, очікувати швидкого завершення війни через виборчі потреби Вашингтона не варто: переговори активізуються там, де потрібна перемога, а не там, де потрібен мир.