Когнітивний Рамштайн: чому боротьба за голови триватиме довше за війну

·762 слівредакція
Україна

Російські «вибори» варто сприймати не як політичну подію, а як черговий етап зміцнення путінізму — ідеології, де війна є не інструментом, а метою. Протистояти цьому самою лише зброєю не вийде.

Таку думку висловлює волонтер і засновник Благодійного фонду Сергій Притула. На його переконання, аналізувати відсотки партій влади чи комуністів сенсу немає: опозиції немає, протестів немає, а фальсифікації нікого не дивують. Єдине, що варто брати до уваги, — мовчазна згода росіян, які це приймають. Тому йдеться не про вибори як такі, а про цементування путінізму.

Ключовий висновок, який з цього випливає для України та її партнерів, — готуватися до того, що навіть після зникнення Путіна сама ідеологія нікуди не подінеться. Вона залишиться у тих, хто сьогодні підтримує вбивства українців, і в їхніх дітях, яких навчають розбирати й збирати автомати, виховують на міфі про «вєлікую атєчєствєнную» та привчають ненавидіти Захід і Україну. Бо ця війна ведеться не за квадратні кілометри, а за свідомість людей.

Саме тому дедалі частіше звучить поняття когнітивної війни. І тут, за оцінкою автора, ні Україна, ні західні партнери похвалитися успіхами не можуть. Удари по НПЗ і складах важливі, але путінізм у головах перемагається не зброєю, а словом, грошима і роками. Йдеться про те, щоб об'єднати фахівців, які глибоко вивчали Росію, моделі поведінки її суспільства та вразливі місця еліт, і масштабувати вплив на тригери між РФ та її союзниками. За потреби — купувати, за потреби — витискати дітей російських можновладців з елітних університетів і шале в Альпах, шукати інструменти для цього. Окреме питання — які «заборонені плоди» здатні спонукати російську молодь до протистояння з системою, хто може стати агентом впливу всередині РФ і скільки часу та коштів потребує запуск відцентрових процесів у країні-агресорці.

Показовим автор називає досвід листопада 2022 року, коли його з колегами запросили до штаб-квартири НАТО. Тоді він запитав уповноважених, як можливо, що в суспільствах країн-членів Альянсу, які Росія розглядає виключно як ворога, багато людей підтримують Москву у цій війні, і чи існує план протидії російському впливу на розуми європейців. Відтоді минуло майже чотири роки, і картина змінилася не на краще: праворадикальна AfD виступає за нормалізацію відносин із Москвою, Фіцо не хоче, аби Словаччину втягнули у війну «через якусь п'яту статтю Альянсу», а Трамп пояснює зростання цін на дизель не розв'язаною Росією війною, а ударами України по її НПЗ. Причина, на думку автора, у тому, що росіяни грали в довгу, діяли агресивно в інфопросторі й не шкодували грошей — навіть на оплату чийогось гарного весілля.

Тож питання, поставлене ще у 2022 році, залишається відкритим, особливо з огляду на два фронти боротьби: захист себе й партнерів та робота із суспільством ворога і його союзниками. Самотужки Україна цю тяганину з РФ не витримає — ні людського, ні фінансового ресурсу не вистачить, потрібна підтримка партнерів. Схожий шлях уже було пройдено зі зброєю: снарядів, танків і літаків довелося просити довго, Європі не вірили й гаяли місяці та роки на пошук політичної волі. Але зрештою ситуація змінилася. Велика війна триває п'ятий рік і вже стукає у європейські двері диверсіями, хакерськими атаками, вербуванням агентури та дронами в повітряному просторі країн НАТО. Європа переозброюється, вивчає український досвід, проводить навчання, тестує системи оповіщення про тривоги, перевіряє готовність шпиталів приймати поранених, виробляє дрони.

Так само, переконаний автор, має бути і з боротьбою за вплив на голови. Потрібен когнітивний Рамштайн — і його не варто називати «черговою допомогою Україні», адже це такий самий захист європейських суспільств, як і українського. Збройний Рамштайн з'явився вже після початку повномасштабного вторгнення, і повторювати цю помилку не можна: створення когнітивного формату не можна відкладати до вторгнення в Європу. Центр демократичної стійкості в ЄС для протидії іноземному інформаційному впливу існує, але ризикує стати черговим бюрократичним інститутом — потрібен значно масштабніший спільний формат України та європейських союзників, не обов'язково лише членів ЄС, де стратегію протидії російському впливу вибудовують разом і на роки вперед.

Підсумок простий: якщо суспільства не захистити і не вплинути на Росію, гучне обурення сфальсифікованими виборами нічого не змінить — російські діти й далі вчитимуться збирати автомати та готуватися до війни із Заходом.

Читайте також