Перемир'я для Путіна: пастка, а не мир

Провальна для США військова кампанія в Ірані дала Росії нову надію на реалізацію плану, який торік намагалися просунути через так званий «дух Анкориджа». Тоді Кремль розраховував, що президент Трамп примусить Україну до територіальних поступок, а також зафіксує юридичні обмеження на вступ до НАТО та чисельність Збройних сил. Однак ці плани не справдилися: Путін не отримав бажаного статусу, а Росія не стала геополітичним гравцем вищої ліги.

Тепер, на тлі виснаження війни та зростання невдоволення всередині Росії, Кремль змінює підходи. Путін розуміє, що порушення неписаного контракту з росіянами — «мені можна все, натомість вдома немає війни» — загрожує його владі. Тому Москва шукає способи поєднати імперські амбіції із суспільним запитом на завершення бойових дій. Перемир'я стає інструментом для досягнення цілей, які неможливо реалізувати військовим шляхом.

Ключова мета Кремля — довести військову неспроможність НАТО як блоку. Згідно з теорією статусу, статус великої держави не можна привласнити самотужки — його мають визнати інші. Росія чверть століття домагалася цього визнання і не отримала. Тому Путін намагається принизити Альянс, щоб компенсувати власну слабкість в економіці та на полі бою. Пауза у війні дозволить йому активізувати прокремлівські сили в Європі, тиснути на європейських політиків та блокувати вступ України до ЄС.

Окрема загроза — інформаційна кампанія, спрямована на поширення паніки серед українців. Росія використовує страхи щодо складної зими, дефіциту ППО та можливої хвилі біженців, щоб створити вигідну для себе переговорну позицію. У Кремлі розуміють: моральна паніка може бути ефективнішою за ракети. Як зауважив ще 1960 року нобелівський лауреат Томас Шеллінг, погроза страшна не стільки завданою шкодою, скільки шкодою, яку жертва собі уявила.

Україні слід готуватися до тривалого і складного переговорного процесу без ілюзій про швидке завершення. Критичне мислення стає не менш важливим елементом оборони, ніж сучасні системи ППО. У війні на виснаження першим ламається той, хто втрачає свій горизонт. Тому Києву варто зберігати холодну голову, триматися своїх позицій і союзників, не дозволяючи Кремлю нав'язати відчуття безпорадності.