Путін знову перекроює Україну: що означає його заява про західні області

Під час зустрічі з військовими моряками Путін озвучив тезу про неминучий «розпад» України: західні області мають «повернутися» Польщі, Угорщині та Румунії. Водночас він назвав Росію єдиним гарантом територіальної цілісності України та звинуватив Київ у тому, що той нібито оголосив росіян «нетитульною нацією».

Це не випадкова обмовка. Перед нами стислий виклад російської державної доктрини, яка тримається на трьох операціях: представити Україну тимчасовою сукупністю чужих земель, перекласти відповідальність за агресію на саму Україну та Захід, а також заперечити державотворчу роль української нації, підмінивши її концепцією «єдиного російського народу». Ця схема послідовно повторюється ще зі статті Путіна 2021 року про «історичну єдність».

Міф про «подаровані землі» не витримує критики. Сучасні кордони України сформувалися внаслідок розпаду імперій, національно-визвольних рухів та міжнародних договорів. Радянський Союз приєднав західноукраїнські землі в результаті насильницького перекроювання Європи, а не «подарунка». Українські державницькі претензії на ці території існували задовго до СРСР: Західноукраїнську Народну Республіку проголосили 1918 року, а 1919-го відбувся Акт Злуки. Остаточну легітимність кордони отримали на референдумі 1 грудня 1991 року, коли за незалежність проголосували 90,32% учасників, зокрема понад 95% у західних областях. Польща, Румунія та Угорщина закріпили визнання цих кордонів у двосторонніх договорах.

Особливо цинічною є теза про Росію як гаранта цілісності. У Будапештському меморандумі 1994 року Росія разом із США та Великою Британією зобов’язалася поважати суверенітет і кордони України, а потім порушила власні зобов’язання, окупувавши Крим у 2014 році та розпочавши повномасштабне вторгнення 2022-го. Генеральна Асамблея ООН кваліфікувала ці дії як агресію.

Маніпуляція з «нетитульною нацією» також не має правової основи. В українському законодавстві такої категорії немає. Путін спотворює Закон «Про корінні народи України», який відносить до корінних народів кримських татар, караїмів та кримчаків — спільноти без власних держав за межами України. Росіяни, маючи власну національну державу, до цього переліку не входять, але це не позбавляє їхніх прав як національної меншини.

Факти на окупованих територіях свідчать про системну русифікацію: за даними ООН, придушується українська мова, вилучаються культурні об’єкти, дітей примушують навчатися за російськими програмами. Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна через підозри в незаконній депортації дітей. ЮНЕСКО підтвердила пошкодження 541 культурного об’єкта в Україні.

Україна досі не створила єдиної системи стратегічних комунікацій, здатної протистояти російським світоглядним конструкціям. Потрібен Національний центр стратегічних наративів — із чіткими повноваженнями, стабільним фінансуванням і захистом від політичної кон’юнктури. Його завдання: картування російських міфів, раннє попередження, формування доказової бази, робота з різними зовнішніми аудиторіями, захист ідентичності на окупованих територіях та підготовка до реінтеграції.

Відповідь на імперський ревізіонізм не має бути дзеркальною. Конституція України вже пропонує формулу: українська нація — державотворче ядро, а громадянство об’єднує людей різного етнічного походження. Держава повинна захищати мову, культуру, історичну пам’ять, але без нав’язування ідеології.

Заява Путіна — попередження. Росія не відмовилася від наміру ліквідувати українську суб’єктність. Протистояння триватиме не лише на фронті, а й у сферах освіти, культури та історичної пам’яті. Без цього навіть військова перемога може виявитися неповною.