Війна в Україні як полігон: що КНДР отримує від союзу з Росією

Президент Володимир Зеленський нещодавно припустив, що Росія може розмістити на своїй території від 30 до 50 тисяч північнокорейських військовослужбовців. Точних підтверджень цих цифр немає, однак загальний напрямок співпраці між Москвою та Пхеньяном уже не викликає сумнівів: КНДР стає повноцінним військовим партнером РФ.

Перший масштабний крок було зроблено ще 2024 року, коли близько 14–15 тисяч північнокорейських військових взяли участь у боях у Курській області. Навесні 2025-го обидві сторони офіційно визнали цю участь. Станом на початок серпня 2026 року, за українськими даними, на Курщині залишалося приблизно 9,5 тисячі солдатів КНДР. Окремо повідомлялося про відправлення тисячі саперів та п'яти тисяч військових будівельників.

Однак найбільше занепокоєння викликає не лише жива сила. Українська розвідка зафіксувала розгортання у Воронезькій області північнокорейського ракетного підрозділу чисельністю близько 90 осіб. Ймовірно, він має на озброєнні шість пускових установок і до 120 балістичних ракет. За даними Reuters, щонайменше 40 таких ракет уже передано Росії. А 11 серпня Зеленський заявив, що під час удару по Запоріжжю РФ знову використала північнокорейські балістичні ракети.

Масштаби постачання боєприпасів вражають: КНДР передала Росії мільйони артилерійських і мінометних снарядів. Українські посадовці оцінюють північнокорейську частку приблизно у половину боєприпасів, необхідних російським військам на фронті. Лише до початку 2025 року, за даними розвідки, було поставлено близько 4 мільйонів снарядів та 148 балістичних ракет KN-23/KN-24.

Але головне — не лише кількість зброї. КНДР отримує від цієї війни те, що неможливо купити: досвід сучасної високоінтенсивної війни. Північнокорейські військові вивчають застосування дронів, засобів радіоелектронної боротьби, артилерії та управління на реальному полі бою. Конструктори отримують зворотний зв'язок про ефективність своїх ракет проти сучасних систем захисту. Американське командування в Південній Кореї вже визнає: військові КНДР повертаються додому з бойовими уроками, отриманими в Україні, що змінює їхні можливості.

Натомість Пхеньян отримує від Москви валюту, енергоносії, економічну підтримку, технічну допомогу та доступ до військових технологій. Це вже не ситуативний бартер, а формування довгострокового військово-технологічного союзу. Його політичним підґрунтям став договір про всеосяжне стратегічне партнерство, підписаний Путіним і Кім Чен Ином у 2024 році.

Якщо інформація про нові 30–50 тисяч військових підтвердиться, це означатиме якісно інший масштаб участі КНДР у війні. Не обов'язково всі вони підуть на український фронт: частина може виконувати охоронні, інженерні та логістичні завдання в Росії, вивільняючи російські підрозділи для бойових дій.

Підсумок: Північна Корея де-факто стає системним військовим співучасником війни — людьми, ракетами, артилерією та власними підрозділами. Вона використовує війну проти України як полігон для модернізації своєї армії. Це один із найнебезпечніших наслідків затягування конфлікту: Україна перетворюється на поле, де авторитарні режими обмінюються зброєю, технологіями та бойовим досвідом, готуючись до наступних протистоянь.