Бабіш на саміті в Празі: без тиску на Київ і Москву світ може дійти до Третьої світової

Заява прозвучала на Празькому оборонному саміті, організованому Міжнародним інститутом стратегічних досліджень. Бабіш наголосив, що Путін є агресором і чинить неприйнятні речі, але водночас наполягає: саме Європа разом зі Сполученими Штатами має змусити і Зеленського, і Путіна сісти за стіл переговорів. «Дипломатія — це не слабкість. Це єдиний шлях уперед», — сказав він.

За словами чеського прем'єра, президент США Дональд Трамп дає чіткий сигнал, що ця війна насамперед є проблемою Європи. А сама Європа, вважає Бабіш, поводиться «болісно пасивно» — вона або нездатна, або не бажає діяти. Для країн, які межують з зоною конфлікту, така пасивність означає, що тягар безпеки дедалі більше перекладається на них самих, а простір для дипломатичного маневру звужується.

Бабіш навів історичне порівняння: повномасштабна російська війна проти України триває вже на 99 днів довше, ніж Перша світова. З цього він виводить відповідальність нинішніх політиків за те, щоб не допустити повторення катастрофи світового масштабу. «Нам потрібне сильне європейське лідерство, яке буде діяти, а не просто випускати пресрелізи... Ціна нашого нинішнього вагання є руйнівною... Не боюся сказати це вголос: шлях, яким зараз іде світ, не веде до безпеки. Він веде прямо до воріт пекла. Він веде нас до Третьої світової війни», — заявив прем'єр Чехії.

Тим часом президент Володимир Зеленський заявив, що наступна тристороння зустріч за участю України, США та Росії може відбутися в Об'єднаних Арабських Еміратах, Швейцарії, Туреччині або іншій країні, яка готова її прийняти. Серед тем для обговорення він назвав енергетику, зерно та гуманітарні питання, передусім обмін полоненими.

Отже, на столі фактично два підходи: тиск заради переговорів, про який говорить Бабіш, і конкретний порядок денний, який пропонує Київ. Для України практичне значення матиме не риторика про «ворога», а те, чи справді союзники готові діяти спільно і чи з'явиться майданчик для реальних домовленостей. Саме від цього залежатиме, чи залишиться дипломатія працюючим інструментом, чи остаточно поступиться місцем силі.