Між Путіним і Пекіном: як Лукашенко уникає війни та що це означає для України

Білорусь роками балансує між вимогами Москви та власним небажанням воювати. Від 2022 року Олександр Лукашенко ухиляється від прямих вимог Володимира Путіна відкрити другий, північний фронт проти України. Водночас російські бази на білоруській території використовувалися для вторгнень і ударів по українських містах, а вздовж кордону Кремль розгорнув станції управління безпілотниками, десятки тактичних ядерних боєзарядів і потужні ракетні комплекси.

Ситуація загострилася в червні. 19 червня Володимир Зеленський публічно зажадав демонтувати станції управління дронами й дав Мінську тиждень. «Гадаю, тижня йому буде достатньо. Якщо він цього не зробить, це зробимо ми», — сказав він на пресконференції. Уже до 22 червня станції припинили роботу, а 26 червня Лукашенко видав розпорядження про їхнє закриття. Відразу після цього його викликали на закриті переговори з Путіним, де чинили тиск, аби Білорусь приєдналася до війни. Натомість 29 червня Лукашенко вилетів до Пекіна на зустріч із Сі Цзіньпіном. Китайський уряд повідомив, що «голова Сі Цзіньпін наголосив, що Китай і Білорусь повинні підтримувати стратегічну взаємодію та продовжувати розвивати двосторонні відносини на високому рівні, щоб приносити ще більше користі обом народам. Китай підтримує Білорусь у захисті її національного суверенітету, незалежності й територіальної цілісності, а також у виборі шляху розвитку, що відповідає її національним умовам».

Для Мінська ця підтримка має цілком практичний вимір. Тринадцять років Пекін інвестує в білоруську залізничну та дорожню інфраструктуру в межах ініціативи «Пояс і шлях», що з'єднує Китай із європейськими ринками. Ці зв'язки дають Білорусі доступ до китайських товарів і технологій та послаблюють залежність від Росії на тлі західних санкцій. Після повернення до Мінська 6 липня Лукашенко публічно заявив: «Ще раз наголошую, дорогі товариші: ніхто не збирається відправляти вас у цю криваву бійню. Нам не потрібна війна; погано, що війна триває в Україні. Ми виступаємо за мирне врегулювання питань».

Політичний розрахунок тут очевидний: за оцінками, 97% білорусів проти прямої участі у війні, а з 2022 року десятки тисяч громадян країни таємно допомагали Україні або служили в її збройних силах. Згода на вимоги Кремля означала б для Лукашенка ризик нової революції чи масових протестів. Зеленський теж звертався до цієї теми: «Коли Лукашенко каже, що не хоче бути втягнутим у війну, йому варто бути чесним бодай зі своїм народом. У війну може бути втягнутий не лише він сам: Росія здатна втягнути в неї всю його країну». Для українців Лукашенко залишається людиною, яка фактично віддала свою країну Москві, хоча Київ визнає: його ухиляння від участі у війні поки що працює на користь України. «Він пішов на ризик за принципом „все або нічого“ — як гравець у казино, що ставить усе на одне число. Він поставив на те, що Росія знищить Україну. Але він зайшов у казино не того дня», — сказав Зеленський, додавши, що від Путіна Лукашенка відрізняє усвідомлення ризиків і здорового глузду не втягуватися глибше.

Отже, найближчим часом Білорусь навряд чи стане активним учасником війни на боці Росії: економічна залежність від Москви залишається, але китайський чинник дає Мінську простір для маневру. Для України це означає менший ризик відкриття північного фронту, проте російські бази, зброя та інфраструктура на білоруській території нікуди не зникають. Довгостроково ж, за словами Зеленського, добросусідство між Києвом і Мінськом можливе лише за умови, що обидві держави будуть справді незалежними від Москви.