Ормузька криза: чому кожен сценарій для Трампа стає програшним

За п'ять місяців конфлікту пріоритети Вашингтона радикально звузилися. Якщо спочатку США вимагали від Тегерана поступок у ядерній програмі, ракетному арсеналі та підтримці проксі-сил, то тепер головне питання — відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Це звуження цілей свідчить про те, що війна не принесла очікуваних результатів, а переговорна позиція Америки слабшає.

Потенційна угода, яку обговорюють Іран та Оман, передбачає збереження значного впливу Тегерана на ключовий морський шлях. За даними джерел, судна заходитимуть у Перську затоку через іранські води, а виходитимуть переважно через оманські. Після укладення домовленостей Іран також наполягатиме на запровадженні плати за проходження. Такий сценарій ще рік тому здавався немислимим, проте зараз він є основою переговорів.

Для Трампа це створює подвійну загрозу. Продовження бойових дій може спровокувати стрибок цін на нафту, виснажити американські запаси озброєння та вдарити по світовій економіці. Водночас компроміс, який залишає Ірану важелі контролю над протокою, викличе критику всередині США. Адже адміністрація раніше обіцяла швидке завершення війни, а тепер фактично покладається на посередництво Оману.

Навіть якщо тимчасову угоду буде підписано, вона не означатиме повернення до довоєнного режиму навігації. Тегеран уже дав зрозуміти, що не відмовиться від впливу на один із найважливіших морських маршрутів світу. Таким чином, США опинилися перед вибором між поганим і гіршим варіантом, і кожен із них залишає Ірану простір для подальшого тиску.