Трамп відходить від теми миру в Україні: що це змінює для Києва

Ще донедавна Дональд Трамп після кожного візиту своїх посланців до Москви чи чергової розмови з Путіним одразу публікував емоційні дописи. Тепер настала тиша, а сама тема мирного врегулювання між Росією та Україною зникла з його порядку денного. Це суттєвий зсув: людина, для якої ця тема була однією з головних нарівні з тарифними війнами проти Китаю, раптом втратила до неї інтерес.

Відтак аналізувати події у США варто, відкинувши прізвище Трамп і говорячи про американське керівництво загалом. Трамп став достроковою «кульгавою качкою» після низки важких політичних поразок і перебуває у глибокому політичному нокдауні. Показовий приклад — Конгрес. Ще тиждень тому вважалося, що Трамп виступає проти жорсткого законопроєкту сенатора Ліндсі Грема про санкції проти Росії, а спікер Майкл Джонсон переконував, що в палаті «немає апетиту» голосувати за нього. Тепер комітет Конгресу рекордно швидко виносить документ на підсумкове голосування — і Трампа про це навіть не запитали.

Ідеться про те, що сьогодні Америкою керують інші сили, і це не одна людина, а колективне керівництво. Конгресмени мають переобиратися, у них своя політична логіка, і вони фактично унеможливлюють спробу Трампа самостійно подарувати Путіну скасування санкцій. Для України це означає, що санкційний тиск на Росію може закріпитися законодавчо, а не залежати від настрою однієї людини в Білому домі. Водночас зникнення теми врегулювання з порядку денного Трампа не означає автоматичного просування до миру — радше перерозподіл впливу всередині Вашингтона.

Окремий сюжет — оточення Трампа. Усі історії навколо його родини автор описує як структуру клану мафіозного типу, де кожен має свою роль: Ерік Трамп — потенційний політичний спадкоємець із президентськими амбіціями, а Дональд Трамп-молодший — свого роду Фредо Корлеоне. Згадується і його надсекретний візит до Естонії через Монголію в супроводі колишнього нью-йоркського мафіозі Майкла Францезе. Монголія тут постає як шпигунський та економічний задній двір Росії, куди зручно прилетіти для неформальних контактів, не сідаючи в Москві. Паралельно виринають скандали з подарунками та коштами від російського олігарха Умара Кремльова, а криптоінвестиційні компанії, пов'язані з іменем Трампа, називають накачаними брудними російськими та арабськими грошима.

Що ж до так званого енергетичного перемир'я, то тут діє прагматична математика. Перед виборами Трампу було потрібно зупинити зростання цін на пальне, тому він публічно закинув про атаки на НПЗ. Україна відповіла логічно: готова не бити по російських НПЗ, якщо Росія зупинить удари по українській енергетиці, логістиці та цивільній інфраструктурі. Для України це шанс пом'якшити наслідки важкої зими, для Путіна — можливість відновити розбиту нафтопереробку, де вже виник реальний дефіцит бензину. Проте ймовірність практичної реалізації угоди зараз близька до нуля: схема проста, але впирається в психологічний стан Путіна, який, за оцінкою автора, не здатен дотримуватися домовленостей.

Підсумок: ключові рішення щодо України дедалі більше ухвалює не особисто Трамп, а колективне американське керівництво з власними виборчими інтересами. Для Києва це відкриває шанс на інституційне закріплення санкцій проти Росії, але не гарантує швидкого миру — будь-яке перемир'я, зокрема енергетичне, залишається крихким, поки триває війна.