«Пекельні санкції»: навіщо Трампу новий закон саме перед візитом Сі

Митна модель, з якою Трамп ішов на вибори, мала зібрати близько $500 млрд на часткову компенсацію дефіциту федерального бюджету, який сягнув $2 трлн. Її розробив радник з економіки Стівен Міррен. Крім фіскальної функції, мита були інструментом тиску на Китай і країни Глобального Півдня.

Однак цей механізм дав збій: Верховний суд США скасував низку імпортних тарифів і зобов’язав казначейство повернути імпортерам $200 млрд. У Трампа залишилися лише тимчасові інструменти — захист національних інтересів, антикризове реагування — обмежені трьома місяцями й подекуди потребують згоди Конгресу. Питання мит як частини податкової системи належить до прерогатив парламенту, тож для системного протистояння з Китаєм потрібен механізм, незалежний від парламенту та суду.

Саме тому тему мит «упакували» в санкційну історію — заради двопартійної підтримки в Палаті представників. Демократи розуміли суть цього кроку, але не могли голосувати проти: напередодні виборів це виглядало б як підігравання Путіну. У будь-якому разі Трамп вигравав — або отримував широкий антикитайський інструмент без схвалення Конгресу, або звинувачував опонентів у лицемірстві. Поспіх теж мав причину: новий склад Палати представників міг скластися не на користь республіканців і демократи запропонували б свій варіант із більшими повноваженнями парламенту.

Ухвалення закону, вочевидь, приурочили до візиту Сі до США 23–25 вересня. Російську нафту купують переважно Китай, Туреччина та Індія, але основний обсяг припадає саме на Китай. Індія й Туреччина навряд чи чинитимуть серйозний опір, тоді як Пекін у контексті подій на Близькому Сході вже залежить від цих поставок. Утім, нафта тут — лише привід.

Імовірно, Трамп не вимагатиме від Китаю повної відмови від російської нафти — йому потрібно від Пекіна дещо важливіше. У структурі промислового розвитку США у 2026 році спостерігається дисбаланс: передові галузі (ШІ, електроніка, авіація, космос) зростають, тоді як традиційні (автомобілебудування, хімія, переробка) застійні. Глобальний поділ праці влаштований так, що інноваційні галузі залишаються в США, а «брудні» переносять до країн Глобального Півдня, зокрема до Китаю. Америка не прагне залучати на свою територію складний технологічний цикл видобутку рідкоземельних елементів, хоча такі проєкти вже запущено.

Для США вигідно зберігати цю парадигму — максимізувати власну валову додану вартість і мінімізувати чужу. Але вона працює лише в однополярному світі. Якщо ж Китай — суперник, віддавати йому виробництво комплектуючих, споживчих і промислових товарів ризиковано. Тож мета США — змусити Китай відмовитися від глобальних амбіцій: претензій на лідерство в штучному інтелекті, інвестицій у фундаментальну науку, інноваційних енергетичних проєктів, планів нової євразійської реальності — і повернути КНР до формату «глобальної мануфактури». Для цього потрібен потужний довгостроковий інструмент тиску та кілька виправданих приводів.

Підсумок: закон про «пекельні санкції» — це спроба Трампа отримати важіль, який не залежить від Конгресу та суду, і використати його на переговорах із Пекіном. Для України та її партнерів це означає, що тема російської нафти залишатиметься предметом торгу, а санкційний тиск на Китай стане довготривалим елементом світової політики.