Чому переговори Віткоффа й Кушнера не працюють: погляд через інтереси Кремля

Президент Володимир Зеленський, реагуючи на посередницькі зусилля Віткоффа й Кушнера, заявив, що війна з Росією не може завершитися за схемою win-win, адже загинуло дуже багато людей. Автор публікації поділяє висновок про слабкі перспективи цих зусиль, але не згоден із названою причиною.

На його думку, історія знає чимало мирних угод, укладених попри значні людські втрати, тож сама лише кількість загиблих не робить формулу win-win неможливою. Справжня проблема в іншому — посередники некоректно застосовують заявлений підхід до переговорів, який значною мірою спирається на принципи так званого гарвардського методу.

Один із наріжних принципів цього методу полягає в тому, щоб зосереджуватися не на позиціях сторін, а на їхніх інтересах. Замість пошуку компромісу між формальними вимогами слід зрозуміти глибинні мотиви, що стоять за цими вимогами, і вже під них шукати рішення.

Коли Кушнер натякнув, що небажання України поступитися територіями є наразі єдиною перепоною для мирної угоди, він фактично порушив цей принцип, зосередившись на позиції російської сторони — віддати їй Донбас. Натомість, як рекомендує гарвардський метод, слід було б спробувати зрозуміти інтерес Кремля і Путіна зокрема. А цей інтерес, нагадує автор, передбачає знищення української незалежності й ідентичності як таких.

Якщо взяти до уваги справжній інтерес російської сторони, неминуче постає питання: чи можливо взагалі знайти рішення, яке б його вдовольняло і водночас не суперечило інтересам українців — зберегти свою незалежність та ідентичність. Автор не відкидає креативного таланту американців, проте йому поки важко уявити, як цього можливо досягти.

Саме тому, на його переконання, переговорні зусилля Віткоффа й Кушнера мають малий шанс на успіх: судячи з їхніх публічних заяв, вони надто зосереджені на тому, що говорить Путін, і недостатньо уваги приділяють питанню, які інтереси стоять за його вимогами. Якби вони зосередились на цьому питанні, то, найімовірніше, також усвідомили б безперспективність спроб застосувати стратегію win-win та, можливо, рекомендували б Трампу вдатися до інших дій. Або ж спробували використати цей підхід у перемовинах з кимось іншим у Кремлі, чиї інтереси не є настільки амбітними.

Для України цей аналіз має практичний вимір: якщо посередники й надалі виходитимуть із публічних позицій, а не з реальних інтересів Кремля, будь-які домовленості ризикують виявитися крихкими або й неможливими. Це означає, що українській стороні варто готуватися до тривалішої дипломатичної гри та чітко артикулювати власні інтереси — збереження незалежності й ідентичності, — які не підлягають обміну на території.