Перемир'я на умовах Кремля: що стоїть за тиском Трампа на Київ

Про перемир'я в енергетиці заговорили після того, як американські посланці побували спершу в Москві, а вже потім у Києві. Фактично на стіл українській стороні поклали напрацювання, узгоджені між Росією та США, — як і в попередні роки, Київ радше пристосовує чужі пропозиції, ніж формує власні. На цьому тлі прозвучали слова Трампа про припинення ударів по критичній інфраструктурі, які в Києві та Москві сприйняли з подивом.

Причина поспіху Вашингтона лежить поза Україною. Зростання цін на пальне в США, невизначеність навколо Ормузької протоки та складнощі з постачанням нафти на світовий ринок змушують Білий дім шукати винного — і ним виставляють українські удари по російських нафтопереробних заводах. Показово, що про припинення ударів просять лише Київ; до Москви таких вимог не озвучують. Додатковий тиск створюють саміти ШОС і БРІКС, де Індія та Китай заявляють про готовність долучитися до врегулювання, а також очікуваний візит Сі Цзіньпіна — перспектива, невигідна для Кремля.

Для Москви часткове перемир'я теж вигідне, надто напередодні єдиного дня голосування. Оскільки ні географія, ні перелік об'єктів, які вважатимуться критичною інфраструктурою, не визначені, Кремль намагатиметься наповнити цю рамку власними умовами: включити Азовське море в будь-яке морське перемир'я, обміняти НПЗ на теплоелектростанції, але не визнавати критичними залізницю чи системи водопостачання. Якщо Україна не надасть власного переліку об'єктів на російській території, які зобов'язується не атакувати, російський список стане єдиним і базовим для обговорення.

Ситуація ускладнюється тим, що обидві сторони залежать від експорту. Через Чорне море вивезення зерна утруднене для України та Росії, а спроби Москви зайти в балтійські порти під виглядом казахстанського зерна можуть наштовхнутися на латвійські мита. Обвал експорту вже позначився на надходженнях українського бюджету, а під питанням опинилася посівна 2027 року. У Росії до цього додається дефіцит пального. Саме тут сторони теоретично могли б домовитися.

Підсумок очевидний: навіть якщо угоду підпишуть, вона триватиме недовго. Кремлю потрібні максимальні поступки Києва в конкретному питанні, щоб послабити його позицію щодо головного — формату заморожування війни. Трампу ж потрібна проміжна перемога, яка збереже за США роль єдиного посередника. Коли удари поновляться, Москва спробує звинуватити в зриві Київ. Єдиний реальний крок для України — якнайшвидше надіслати власний перелік безпекових обмінів і заручитися підтримкою держав, зацікавлених в українському зерні, щоб на столі переговорів лежали два документи, а не лише побажання Путіна.