Звільнення Кравченка: навіщо Зеленський призначив «постійного в.о.» генпрокурора

Володимир Зеленський уже вдавався до схожого кроку: у липні 2022 року він відсторонив Ірину Венедіктову від виконання обов'язків генпрокурора та усунув Івана Баканова від керівництва СБУ, пояснивши це масштабом зрад у силових структурах. Тоді на чолі наглядового відомства тимчасово став заступник генпрокурора Олексій Симоненко — усього на 11 днів, після чого повноцінним генпрокурором призначили Андрія Костіна. Венедіктова згодом отримала посаду посла у Швейцарії, Баканов працює адвокатом.

Тепер сценарій повторюється, але з помітною відмінністю в юридичному формулюванні. Указ про Ковальського називається «Про покладення виконання обов'язків генерального прокурора», тоді як, приміром, Олександр Поклад керує СБУ на підставі указу про «тимчасове» виконання обов'язків. Відсутність слова «тимчасово» означає, що президент залишає за собою можливість обходитися без згоди парламенту стільки, скільки вважатиме за потрібне.

Формально у Зеленського є три шляхи: попросити Верховну Раду погодити Ковальського на посаді генпрокурора, запропонувати іншу кандидатуру або тримати Ковальського постійним виконувачем обов'язків. Останній варіант виглядає компромісним і щодо європейських партнерів. 14 вересня речник Єврокомісії Ґійом Мерсьє нагадав, що Україна має провести реформу Офісу генпрокурора та запровадити конкурс на посаду генпрокурора згідно з «планом Качки — Кос», і закликав владу рухатися в цьому напрямі послідовно та ефективно. Того ж дня у Верховній Раді з'явився депутатський законопроєкт №15343 про обов'язковий відкритий конкурс на посаду генпрокурора, який проводила б незалежна конкурсна комісія. Його автори — Анастасія Радіна, Ярослав Железняк, Ярослав Юрчишин, Максим Хлапук та Іванна Климпуш-Цинцадзе. Схожий за логікою проєкт щодо НКРЕКП, внесений ще в грудні минулого року, 16 вересня був ухвалений у першому читанні 249 голосами — тобто тиск зобов'язань перед партнерами здатен зрушити навіть ті ініціативи, які раніше не мали шансів.

Ковальського призначено не з числа заступників генпрокурора, хоча їх четверо — Олексій Хоменко, Максим Крим, Андрій Лещенко та Віктор Логачов. За законом «Про прокуратуру» обов'язки міг автоматично виконувати перший заступник, як це було під час майже восьмимісячної перерви між звільненням Костіна та призначенням Кравченка, коли відомство очолював Олексій Хоменко. Президент натомість обрав людину ззовні — вочевидь, аби мати в Офісі генпрокурора «нову мітлу». Біографія Ковальського проста: народився у Вінниці, там почав роботу в органах прокуратури, доріс до заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, у листопаді 2021 року очолив Чернівецьку обласну прокуратуру, а з 1 липня 2025 року керує Хмельницькою. Переведення до Хмельницького відбулося в розпал скандалу навколо прокурорів-інвалідів, епіцентр якого був саме в цій області. Не належачи до найвпливовіших у прокурорській спільноті й очоливши далеко не найбільші обласні прокуратури, він зробив різкий кар'єрний стрибок — отже, має виправдовувати довіру.

Що це означає для країни. По-перше, посада генпрокурора залишається предметом політичного торгу між Банковою та партнерами: конкурс, якого вимагає Єврокомісія, може стати реальністю саме тому, що влада після втечі Кравченка опинилася у слабшій позиції. По-друге, до появи повноцінного керівника відомство працюватиме в режимі ручного управління, а отже, ключові рішення — про підозри, резонансні справи та кадрові чистки — залежатимуть від вузького кола осіб. По-третє, невизначеність із термінами розхитує інституційну пам'ять Офісу генпрокурора: кожна нова «мітла» приходить під конкретне завдання, зміст якого публічно не озвучується.