Чому Путін вирішив дотиснути Донбас і що це означає для України

Логіка військових дій останніх тижнів вказує на те, що Москва ухвалила рішення сконцентрувати всі наявні резерви саме на Донбасі. Найвища інтенсивність боїв спостерігається на донецькому напрямку, що дозволяє зробити висновок про стратегічний вибір Кремля: спробувати захопити решту території Донецької області й зупинитися.

Такий підхід виглядає нелогічним для ведення довготривалої війни. Якби планувалася затяжна кампанія з новою мобілізацією, раціональніше було б атакувати на запорізькому напрямку — контроль над Запоріжжям і загроза Дніпру дають більше стратегічних переваг, ніж Слов'янськ чи Краматорськ. Водночас для завершення окупації Донеччини не потрібна масштабна мобілізація — достатньо перегрупування сил, що свідчить про острах Кремля перед внутрішніми наслідками таких заходів.

Російський Генштаб оцінює перспективу захоплення Донбасу до весни 2027 року, тоді як Путін поставив завдання до 31 грудня 2026-го. Цей термін витримує бюджет РФ лише завдяки сприятливій кон'юнктурі на нафтовому ринку, пов'язаній з іранською кризою. Хоча економіка має значні структурні проблеми, ще пів року війни вона може потягнути. Саме тому оточенню декларуються короткі терміни — жоден реалістичний прогноз не передбачає здатності російської економіки витримати ще кілька років.

Вихід із війни без контролю над усім Донбасом для Путіна означає поразку, тому слід очікувати щонайменше до весни 2027 року продовження бойових дій. Паралельно можливі два треки: посилення бомбардувань Києва з метою схилити Україну до добровільної відмови від Донбасу, а також активізація переговорної риторики. Остання спрямована на те, щоб тягнути час, уникнути нових санкцій і скористатися результатами американських виборів — адже в Кремлі розуміють, що Трампу потрібні певні досягнення для політичного виживання.

Ситуація для України ускладнюється тим, що іранська війна та високі ціни на нафту дали Росії відстрочку, якої вона не мала ще в лютому. Без цього фактора Кремль входив би в осінь із катастрофічним бюджетом і був би змушений шукати переговорний шлях. Тепер же вирішальним стає не стільки поведінка противника, скільки здатність України до ефективної організації: якісні кадрові рішення, швидка антикризова реакція та послідовна підтримка партнерів.