Чому Путін обирає ескалацію: страх за власне життя та глухий кут війни

Протягом літа Путін кілька тижнів обмірковував подальші кроки у війні, яка триває вже майже п'ять років. Зрештою він зупинився на варіанті ескалації, попри те, що це посилює тиск на російське суспільство та еліти. Одним із тригерів такого рішення міг стати візит до Москви директора ЦРУ Джона Реткліффа 25 серпня: за даними іноземних медіа, він або попереджав Кремль про неприпустимість атак на країни НАТО, або схиляв Путіна до мирних переговорів, вказуючи на погіршення становища Росії.

Ключова проблема для Кремля — не лише військові невдачі, а й неможливість вийти з конфлікту без досягнення хоча б мінімальної мети, зокрема захоплення всього українського Донбасу. Один із представників російської еліти зауважив: «Все більше виникає відчуття, що цар голий». Інший співрозмовник видання передав слова Путіна, сказані свого часу оточенню: «Мене повісять». Коли саме пролунала ця фраза та в якому контексті, не уточнюється.

Серед можливих сценаріїв ескалації — посилення ударів по Україні та додаткова мобілізація 300–400 тисяч військових через тиск на регіональну владу РФ. За межами України Москва, за оцінками західних розвідок, розглядає активізацію гібридної війни та диверсій проти союзників України, атаки на логістичні маршрути з Європи та удари по європейських оборонних підприємствах. Водночас прямого військового зіткнення з НАТО Путін, імовірно, не прагне.

Однак нова ескалація навряд чи розв'яже проблеми Росії. Навпаки, вона може збільшити втрати, посилити економічний тиск і невдоволення населення, а також підвищити нестабільність як усередині країни, так і за її межами. Таким чином, рішення Путіна виглядає як спроба відтермінувати неминуче, а не як стратегічний вихід із глухого кута.