Путін не бійся власного оточення: що стоїть за чутками про його страхи

Скепсис щодо оприлюднених страхів російського президента бути повішеним за рішення завершити війну без повного захоплення Донбасу виправданий. Інформація про це з'явилася з посиланням на неназвані джерела, близькі до Кремля. Утім, Кремль уже понад століття є структурою, що виросла зі спецслужб, сформованих на базі російського криміналітету. Тому подібні «витоки» — це радше продумана інформаційна операція, аніж щире зізнання.

Метою такого зливу може бути сигнал Заходу: мовляв, гарантуйте безпеку — тоді поговоримо. Але це лише припущення, засноване на довготривалій традиції російської дезінформації, яку відзначали ще мандрівники XIX століття. Російська брехня буває трьох видів: підсвідома, як частина натури; свідома, як метод спецслужб; і змішана — коли брешуть заради політичної вигоди. Саме третій вид, схоже, і спостерігаємо в цій ситуації.

Варто зважити: в Росії Путіну ніхто не загрожує. Збільшення особистої охорони — це радше показуха, демонстрація недосяжності для ворогів. Історія Росії після 1917 року не знає випадків лінчування диктаторів, на відміну від Румунії чи Сербії. Царів убивали внаслідок придворних змов або руками революціонерів, але нинішня система вибудувана на взаємній недовірі, що унеможливлює подібні сценарії.

Навіть економічні негаразди, які колись призвели до зречення Миколи II, зараз не є визначальним чинником. Воєнна економіка Росії не зіткнулася з порожніми полицями, як у 1990-х. Тож розмови про страх Путіна перед власним оточенням — це радше терапія для громадськості. Насправді диктатор усвідомлює: йому нема чого боятися в Росії, і він має ресурс воювати, поки не помре своєю смертю — на ліжку чи в реанімації. Усе інше — лише слова.