Страх як рушій: чому Путін не зупиниться, поки при владі

Під час розмови з учителями Путін вдався до несподіваної метафори, пояснюючи початок війни проти України: нібито косатки зграями нападають на білих ведмедів і розривають їх на частини. Логічне продовження цього образу — напад на Гондурас, аби захистити бурих ведмедів від щук. За цими, на перший погляд, абсурдними словами стоїть не лише плутанина в біології, а й справжня картина світосприйняття російського лідера.

Путін уже неодноразово приміряв на себе роль жертви. Він згадував про "ведмедика", якого завжди намагатимуться посадити на ланцюг, вирвати зуби й пазурі, а потім повісити шкуру на стіну. Окреме місце в його риториці посідає історія про загнаного в кут щура, який у відчаї кидається на кривдників. Такі образи свідчать: головна рушійна сила Кремля — не стратегічний розрахунок, а глибокий ірраціональний страх.

Цей страх трансформується в агресію, що випереджає будь-яку логіку. Переконання, що "бити треба першим", змушує Путіна вважати ворогами мало не пів світу. Якщо він не знищить їх першим, то, на його думку, його чекає жахлива смерть: його розірвуть, розтопчуть або здеруть шкуру. Саме тому жодні заклики до миру чи економічні аргументи не мають впливу — вони не враховують головного мотиву.

Практичний висновок із цього невтішний: доки Путін лишається при владі, завершення війни та зниження ядерної загрози малоймовірні. Абсолютна влада над ядерним арсеналом у руках людини з подібними психологічними характеристиками створює ризик для всього людства. Оскільки добровільне лікування чи відмова від влади не передбачаються, єдиним дієвим механізмом стримування залишаються фізичні заходи впливу.