Трагедія «Курська»: як перший провал Путіна змінив його медіаполітику

12 серпня 2000 року під час навчань Північного флоту в Баренцевому морі на атомному підводному човні К-141 «Курськ» стався вибух. За даними офіційного розслідування, спершу через витік висококонцентрованого перекису водню здетонувала навчальна торпеда, а за кілька хвилин вибухнула частина боєкомплекту. Субмарина лягла на дно на глибині близько 108 метрів, усі 118 людей на борту загинули.

Відомо, що щонайменше 23 моряки пережили обидва вибухи та зібралися в кормовому відсіку. Їхні імена збереглися завдяки записці капітан-лейтенанта Дмитра Колесникова, знайденій пізніше. Однак російська рятувальна операція буксувала: власні апарати не могли пристикуватися до люка, а допомогу від Великої Британії, Норвегії та США Москва спочатку відкидала, посилаючись на секретність і спроможність упоратися самотужки. Лише 17 серпня Путін погодився на іноземну участь, але коли норвезькі водолази відкрили люк 20 серпня, живих там уже не було.

Для Путіна, який будував образ «сильної руки» після хаотичних 1990-х, «Курськ» став серйозним ударом. Президент кілька днів залишався у відпустці в Сочі, до родичів загиблих у Відяєво приїхав лише 22 серпня. Тоді ж він публічно звинуватив власників незалежних медіа у використанні трагедії для політичної боротьби. Незалежні телеканали, які ще не були під контролем держави, відкрито показували провал рятувальної операції та гнів сімей, що стало небезпечним прецедентом для Кремля.

Інтерв'ю Ларрі Кінгу на CNN, де на питання про долю човна Путін відповів «Вона потонула», закріпило його образ холодного керівника. Але головний наслідок трагедії — не політичне падіння: рейтинг Путіна залишався на рівні близько 65% і серпні, і вересні 2000 року. Натомість «Курськ» став уроком: влада не змогла контролювати подію, але зрозуміла, що має контролювати розповідь про неї. Уже в квітні 2001 року контроль над НТВ, головним незалежним телеканалом, перейшов до «Газпрому», що аналітики назвали частиною наступу на вільні медіа.

Трагедія «Курська» — це не лише історія про загибель 118 моряків. Це історія про те, як перший великий провал президента не зруйнував його владу, але заклав модель поведінки на майбутнє: замість відкритості — секретність, замість визнання помилок — пошук зовнішнього ворога. Згодом ця модель лише посилювалася, і наступні кризи росіяни бачили вже зовсім інакше.