Трамп, дизель і удари по НПЗ: чому Україна опинилася в епіцентрі передвиборчої логіки США

Президент Сполучених Штатів заявив, що радив українському колезі зупинити удари по нафтопереробному комплексу Росії, бо це нібито підвищує ціну дизельного пального. Схожі пояснення раніше озвучували міністри фінансів і енергетики США. На перший погляд, така логіка виглядає суперечливою.

Річ навіть не лише в тому, що російські поставки не впливають на світовий ринок нафти й нафтопродуктів так само, як заблоковані поставки з країн Перської затоки через Ормузьку протоку. Головне в іншому: Сполучені Штати послідовно боролися з постачанням російської нафти у відповідь на вторгнення в Україну. Цю лінію вели за адміністрації Байдена і продовжили за Трампа. Санкції проти провідних російських нафтових компаній – «Роснєфті» та «Лукойла» – підписав саме Трамп. Він же запроваджував тарифи на індійські товари, вимагаючи від премʼєр-міністра Індії Нарендри Моді відмовитися від закупівель російської нафти. Щоправда, після початку блокади Ормузької протоки Іраном Міністерство фінансів США кілька разів видавало ліцензію, яка дозволяла індійським нафтопереробним підприємствам купувати російську нафту з танкерів. Але зараз дію цієї ліцензії не продовжено, тож купувати російську нафту можна лише всупереч американським санкціям.

Логічно було б припустити, що коли Трамп справді хоче знизити ціну на дизель, то першим кроком мало б стати скасування санкцій проти Росії, а не вимоги до України зупинити удари по НПЗ. Але скасовувати санкції він не буде, бо інших важелів тиску на Путіна у нього просто немає. А от про Україну та її причетність до цін на заправках згадати можна.

Ми увійшли в дуже небезпечний період. Це стає очевидним, якщо поглянути на календар і на табло цін на заправках. Проміжні вибори до Конгресу, які обіцяють перемогу демократам, стрімко наближаються, а ціни на пальне не падають, а зростають. І президенту США потрібно негайно знайти винних. Звинуватити Іран – реального винуватця енергетичної кризи, який не лише блокує Ормузьку протоку, але й руками своїх «проксі» створює можливості для блокади Баб-ель-Мандебської протоки, тобто повного припинення експорту нафти з Перської затоки – означає визнати, що з Тегераном не можна домовитися, а на його нову владу не можна вплинути. Тоді виникнуть незручні питання про продуманість американських ударів по Ірану, здатність забезпечити енергетичну безпеку і протистояти тиску на Америку та світ через блокаду нафтових маршрутів. Відповіді на них навряд чи покращать репутацію тих, хто сподівався на швидку перемогу над режимом аятол. Залишається Україна, яку вже не вперше використовують в американській передвиборчій кампанії. Сказати, що саме українські удари по російських заводах підвищують ціни, значно комфортніше, ніж нагадувати про справжні причини цифр на табло.

Що робити Україні? Зберігати свою позицію і водночас не сваритися з адміністрацією США у критичний для неї час. Удари по нафтопереробних заводах – один із найважливіших інструментів примусу Росії до миру, і це варто пояснювати і президенту США, і його міністрам. Водночас слід памʼятати, що у Трампа не так багато важелів впливу не лише на Росію, але й на Україну. Тож якщо навіть доведеться припинити одні удари, треба мати можливість завдавати інших, проти яких Трамп не заперечує – але за дієвішої американської допомоги.

І головне: хоч би чого зараз вимагав американський президент від українського колеги, йдеться про дистанцію у кілька тижнів. Після 3 листопада 2026 року ми опинимося в зовсім новому світі – світі, де українські удари по російських НПЗ навряд чи будуть найбільшою проблемою Дональда Трампа.