Чому Кремль злякався власного експерименту з «Яблуком»

Історія з російською партією «Яблуко» — це не просто черговий епізод передвиборчої кампанії. Це історія про те, як Кремль спробував зіграти в демократію і злякався результату. Спочатку допуск старої ліберальної партії до виборів виглядав як безпечний крок: мовляв, «Яблуко» традиційно набирає 1-2% голосів, тож можна було продемонструвати «політичне розмаїття» і внутрішній, і зовнішній аудиторії. Такий сценарій, за даними російських медіа, просував блок першого заступника голови адміністрації президента Сергія Кірієнка. Натомість силовики, як пишуть російські видання, від початку були проти цієї гри.

Однак експеримент вийшов з-під контролю. Політично активна молодь почала активно голосувати за «антивоєнну партію» ще до самих виборів — через меми, ролики з яблуками та публічну іносказальну агітацію. Коли рейтинг партії підскочив до 9,3%, керований клапан для випуску пари перетворився на реальний політичний символ. Голова партії Микола Рибаков напередодні суду зауважив: «Для них неожиданность, что так много людей поддерживают „Яблоко“». Це стало вироком експерименту.

Після цього почалася так звана правова процедура. Позов подала партія «Родина», а претензії, які вона висунула, виглядають як збірка абсурдних звинувачень. Антивоєнну позицію «Яблука» витлумачили як заклики до екстремізму, заяву про небезпеку репресій — як спробу підриву легітимності влади, а окремим пунктом стало навіть порушення авторських прав на згенеровану нейромережею картинку. Прокуратура і ЦВК підтримали позов, а Верховний суд після дев’ятигодинного засідання повністю його задовольнив. Григорій Явлінський назвав це саморозвінчанням політичної системи і страхом влади.

Ця історія оголила внутрішній конфлікт у російській еліті. Зіткнулися дві моделі управління: кірієнковська, яка дозволяє рівно стільки, скільки можна контролювати, і силова, яка вважає ігри в демократію зайвими. Спершу перемогла перша, але через два тижні гору взяла друга. Це маркер того, хто зараз сильніший усередині системи. Тактичну перемогу здобули ті, хто пропонує йти до переможного кінця, випалюючи все живе у внутрішній політиці та готуючись до «останнього і рішучого» бою із Заходом.

Показовою є й позиція Форуму вільної Росії на чолі з Гаррі Каспаровим, які ще до рішення суду назвали вибори фарсом. Вони закликали не брати участі в голосуванні, зокрема й через те, що воно проводиться на окупованих територіях України. Утім, якщо все це — лише декорація, виникає питання: навіщо її зривати за два тижні до друку бюлетенів? Своїми діями Кремль сам визнав, що клітинка навпроти яблука щось важить.

Головний висновок: влада, яка так нервує через слабку опозиційну партію, не відчуває себе впевнено. Сильна влада не боїться дати комусь спокійно програти. А стратеги, які спочатку відкривають клапан, а потім судомно його затикають, не схожі на людей із залізним контролем над країною. Що більший страх, то вужчий простір для маневру, а що вужчий простір — то більше нових помилок. Режими, які так нервують, зазвичай ближчі до падіння, ніж їм самим здається.