Кремль намалював «Єдиній Росії» рекордні 58%: що стоїть за цифрами

За оцінкою політолога та партнера комунікаційної агенції Good Politics Максима Джигуна, результат «Єдиної Росії» — близько 58% — був сформований штучно. Така цифра конвертується в конституційну більшість, а отже, дозволяє Путіну фактично одноосібно вносити правки до конституції. Іншими словами, йдеться не про електоральний тріумф, а про інструмент, який знімає будь-які процедурні запобіжники на майбутнє.

Причина, на думку Джигуна, у страху Путіна за власне становище. Йому потрібен запас голосів, який спрацює за будь-якого розкладу сил — чи то перекуп політиків, чи то зміна конфігурації в парламенті. «Путін боїться за своє становище, тому намагається максимально перестрахуватися», — каже політолог. Показово, що навіть російські журналісти вказували: реальна явка навряд чи перевищувала 18–20%. Для Кремля ж важливо, щоб вибори принаймні виглядали легітимними — насамперед для внутрішньої аудиторії.

Ще один вимір проблеми — крихкість суспільного договору, вибудуваного у 2000-х. Антивладні настрої в Росії зростають, хоч поки й не переростають у гостру протидію. Саме тому, за словами Джигуна, Кремль вдається до тиску й демонструє впевнену позицію: «Путіну важливо прикручувати гайки». Аби отримати потрібний результат, довелося вдатися до масових вкидань голосів та інших маніпуляцій.

Окремий сигнал — розподіл мандатів. Близько 20% із них Путін віддав російським окупантам, які воювали проти України. Це не лише внутрішньоросійське питання: поява таких депутатів означає, що люди, причетні до війни проти України, отримують формальний політичний статус і захист. Для України та її партнерів це додатковий аргумент, що російська політична система не збирається розвертатися, а навпаки — інституціоналізує воєнний чинник.

Підсумок: рекордні цифри «Єдиної Росії» — це не про підтримку, а про спробу застрахуватися. Кремль виграє час і закріплює контроль, але робить це на тлі зростаючого невдоволення всередині країни. Для України ж важливо фіксувати не лише результат, а й ціну, яку Росія готова платити за його видимість.