Китай і війна в Україні: чому Пекін не хоче ні перемоги, ні поразки Росії

Президент Володимир Зеленський в інтерв'ю NHK описав позицію Пекіна стримано: Китай, за його словами, «трохи більше на боці Росії», і це радше прикрість, ніж проблема. Водночас він нагадав, що влітку Китай у категоричній формі дав зрозуміти Москві: розмов про ядерну зброю бути не може. Тобто коли Пекін вважає за потрібне — він діє рішуче.

Логіка Китаю тут не в симпатіях до Москви чи Києва, а в інтересах. Пекіну не потрібна ані перемога Росії, ані її поразка — йому потрібна Росія залежна. Така Росія продає нафту зі знижкою, купує китайські верстати, електроніку й комплектуючі для дронів, а також тримає США зайнятими в Європі. Ядерний удар зруйнував би цю конструкцію, тому ультиматум щодо ядерної зброї був. Мир зруйнував би її теж: Росія без війни знову шукала б покупців у Європі й торгувалася б із Пекіном з іншої позиції.

Саме тому Китай не спонсорує війну, але й не докладає зусиль, щоб її зупинити — він підтримує її «температуру». Чи надсилає Пекін Москві непублічні сигнали, достеменно невідомо, і сам Зеленський цього не виключав.

Із цього випливає незручний висновок: переконувати Пекін нема чим, адже там і так усе розуміють. Змінити поведінку Китаю може лише ціна, а рахунок виставляють не в Києві. Показово, що того ж дня, коли вийшло інтерв'ю, Палата представників США відправила президенту Трампу закон, який дає йому право запроваджувати стовідсоткові мита проти покупців російської нафти. Пекін відреагував за кілька годин, заявивши, що торгівля з іншими країнами «не повинна порушуватися третьою стороною». Делі також попередив, що нові мита зіпсують відносини зі США. Обидва адресати вже сказали «ні».

Для України це означає, що головна робота — не в Пекіні, а серед тих, хто торгує з Китаєм. Зеленський говорив про це в Токіо, де Китай сприймають як головне питання безпеки, а північнокорейські військові, які вчаться воювати дронами на території Росії, — не абстрактна новина. Пояснювати партнерам, що разом із китайською нафтою вони купують і продовження війни, — це те, що Україна може зробити власними силами.

Коротко: Китай не зупинить війну, поки вона не почне йому коштувати. Тож стриманість Києва у формулюваннях — не м'якість, а твереза оцінка того, скільки Україна може вимагати від Пекіна, не спираючись на чужі руки.