«Маршали» Зеленського: як військові стають політичним чинником

26 серпня президент провів нараду з військовим командуванням, за підсумками якої Андрій Білецький та Денис Прокопенко очолили два оновлені оперативні угруповання військ на Донеччині. Це рішення спрямоване на стабілізацію ситуації на цьому напрямку, і військові експерти оцінюють його позитивно. Однак варто поглянути на подію і в політичному контексті.

Навколо Володимира Зеленського формується коло особливо наближених військових командирів — умовних «маршалів». Це метафора: в Україні немає такого звання, а Білецький і Прокопенко — бригадні генерали, хоча їхні реальні повноваження вже ширші, ніж у командирів корпусів. До цього кола можна віднести й головкома ЗСУ Михайла Драпатого, командувача Сил безплітних систем Роберта Бровді («Мадяра») та командувача корпусу «Хартія» Ігоря Оболенського («Корнета»).

Показово, що всі вони — Герої України, і майже всі, окрім Драпатого, не були кадровими військовими до повномасштабного вторгнення. Їхня кар'єра відбулася саме під час війни, що робить їх не лише військовими, а й впливовими суспільними фігурами. Це новий феномен для української політичної системи.

Того ж дня з'явилася ще одна показова новина, яка залишилася поза увагою. Об'єднання бойових підрозділів «Християнський корпус» оприлюднило заяву на підтримку Кирила Буданова в контексті розслідування НАБУ «Форест Гамп». По суті, це попередження антикорупційному органу: не чіпати ексочільника ГУР, який відіграє ключову роль в обороні. Це своєрідна «червона лінія», і до неї варто ставитися серйозно.

Усе це свідчить: в умовах війни військові дедалі частіше стають самостійним політичним гравцем. Їхня думка впливає на рішення, а їхній авторитет — на суспільні настрої. Наскільки це змінить баланс влади — питання найближчого часу.