Чи справді епоха автократів добігає кінця: що стоїть за межами влади Трампа, Сі та Путіна

Засідання Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку цього тижня виглядало другорядною подією на тлі саміту Дональда Трампа з Сі Цзіньпіном. Така картина світу, де все вирішують кілька сильних лідерів, здається усталеною. Але оглядач Девід Ігнатіус пропонує дивитися на неї інакше: можливо, це не розквіт епохи автократів, а її занепад.

Аргумент перший — вік. Трампу 80 років, Сі та Путіну по 73. Усіх трьох супроводжують чутки про здоров'я, і кожен керує країною, яку самі описують як розколоту. Жоден не вибудував зрозумілої лінії наступництва: Трамп тримається на чолі різнорідної MAGA-коаліції, серед оточення Путіна не видно помітних політичних фігур, а Сі чинить опір поверненню до колективного керівництва, яке існувало до нього. Це створює ризик, що після зміни лідера країна входить у період невизначеності.

Другий аргумент — помилки, породжені самовпевненістю. Путін зробив ставку на швидку перемогу у повномасштабному вторгненні в Україну 2022 року, і цей розрахунок не справдився. Трамп у лютому атакував Іран, а 22 вересня на Генасамблеї ООН знову пригрозив його "знищити", якщо той не капітулює. Показовим є й інший епізод: тиск на Гренландію зрештою обернувся компромісом, який Данія пропонувала ще рік тому, — цього тижня сторони оголосили про план будівництва арктичної бази США відповідно до оновленого договору 1951 року. У випадку Сі прорахунки менш очевидні, бо він уникає прямих воєнних ризиків, але вони реальні: з 2023 року з посад усунули близько сотні високопоставлених офіцерів, а з семи членів Центральної військової комісії залишилося двоє з попереднього складу.

Третій аргумент — спротив тих, кого намагалися залякати. Прем'єр-міністерка Японії Санае Такаїчі заявила, що Токіо може відповісти військовими заходами на напад Пекіна на Тайвань, і не поступилася після жорсткої критики Китаю. Так само повівся президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший, ігноруючи китайські погрози в Південнокитайському морі. А дешеві дрони, які Ігнатіус називає "зброєю слабких", продемонстрували, що масштабні арсенали наддержав не гарантують переваги. Про це у лютому 2025 року говорив і покійний екскерівник британської розвідки MI6 Алекс Янгер: "Ми вступили в нову еру, коли міжнародні відносини визначатимуть не правила та багатосторонні інституції. Їх визначатимуть сильні лідери й угоди". Він порівнював цю логіку з Ялтинською конференцією 1945 року.

Для України з цього випливає кілька практичних речей. По-перше, тиск на Київ і далі поєднуватиметься з торгом великих гравців між собою, тож надійність будь-яких домовленостей залежатиме не від доброї волі, а від спроможності їх утримати. По-друге, слабшання автократичних центрів відкриває простір для "середніх держав": найпомітніше цю роль взяв на себе прем'єр Канади Марк Карні, який очолив опір митній війні Трампа. По-третє, навіть якщо Сі втратить частину впливу, Китай як держава — ні, і це варто враховувати в довгій перспективі.

Однозначної відповіді про кінець епохи автократів немає. Трамп, Сі та Путін можуть залишатися домінантними фігурами ще роками, а наслідки їхнього правління відчуватимуться довго. Але їхня зарозумілість наштовхується на світ, який переживає перехідний період: наддержави не виграють війни, економіки обтяжені боргами й корупцією, а технології змінюють правила швидше, ніж будь-який лідер встигає на них відреагувати. Як сформулював сам Ігнатіус: "Нам доводиться миритися з нинішніми автократичними лідерами. Але це не назавжди".