Нові обличчя у політиці: чому українці обирають військових та мовчазних лідерів

Згідно з липневим дослідженням КМІС, Валерію Залужному довіряють 66% опитаних, Михайлу Федорову — 63%, Кирилу Буданову — 61%. Володимир Зеленський опинився лише на четвертій позиції з показником 56%. Дані груп «Рейтинг» та Socis, хоч і дещо відрізняються, демонструють ту саму тенденцію: суспільство шукає нові обличчя поза чинною владою та традиційною опозицією.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький пояснює: українці не вимагають покарань для представників влади, які фігурували в корупційних скандалах, але очікують, що після завершення війни і влада, і опозиція поступляться місцем новим лідерам — військовим, волонтерам, ефективним менеджерам місцевого рівня. Це не підтримка конкретної опозиційної сили, а радше запит на повну зміну політичного ландшафту.

Окрема увага — феномену неіснуючих партій. У дослідженні Socis найбільше голосів отримали б політсили, асоційовані з Залужним та Федоровим, тоді як «Слуга народу» — лише третя. Грушецький зазначає, що поява у списку гіпотетичних партій «проїжджається бульдозером» по старих силах, навіть таких, як партія Сергія Притули, яка має стабільне ядро, але втрачає електорат за умов ширшого вибору.

Високі рейтинги Залужного, Буданова та Федорова частково пояснюються їхньою публічною стриманістю: вони не висловлюються на гострі теми, тож не мають моментів незгоди з виборцями. Це дає їм кредит довіри, якого бракує чинним політикам. Водночас, якщо вибори відбудуться до завершення війни, значна частина українців, імовірно, підтримає Зеленського — попри загальне невдоволення, радикальні зміни під час війни суспільство не готове прийняти.

Таким чином, соціологія фіксує подвійний запит: на оновлення еліт після війни та на стабільність зараз. Мовчазні кандидати з військовим минулим виграють у рейтингах, але чи перетворять вони цю довіру на реальні політичні проєкти — поки що відкрите питання.