Санкції під тиском, риторика без зобов'язань: що означає нинішня позиція Заходу для України

Зустріч у Нью-Йорку минула без гучного скандалу — і це вже сприймається як позитив. Але відсутність публічного тиску на Україну щодо ударів по російських НПЗ не свідчить про зміну базової позиції Дональда Трампа. Вона залишається незмінною: на конкретні запитання про допомогу, ліцензії чи ракети Patriot звучать лише загальні обіцянки, що «війна завершиться швидше, ніж ви думаєте». Така риторика — не випадковість, а свідома тактика уникнення відповідальності. Якщо війна не припиниться, провину можна буде перекласти на обидві сторони: мовляв, вони не змогли домовитися.

Політтехнологічно поведінка Трампа зрозуміла: близько 62% американців підтримують Україну, тоді як прихильно до Росії ставляться лише 2–3%. Він уже отримував жорстку критику за тиск на Київ і не хоче повторювати цю помилку перед камерами. Проте сподівання, що Вашингтон вплине на Пекін або задіє по-справжньому болючі санкції проти Москви, виглядають нереалістичними.

Окремий тривожний сигнал — рішення зняти санкції з Алішера Усманова за сприяння Франції та Люксембургу. Усманов є прямим фінансовим партнером Путіна та власником підприємств, що забезпечують металом російський ВПК. Це рішення демонструє крах європейської єдності: коли міжнародне право перестає працювати, бізнес-лобі впливає на політичні рішення, а Україна залишається сам на сам із наслідками.

Ще один чинник — внутрішня ситуація в ЄС. Суспільства втомилися, перебувають під впливом російської пропаганди та пацифістських настроїв, що підживлює популярність ультраправих і проросійських сил — як-от AfD у Німеччині чи партія Марін Ле Пен у Франції. Якщо ключові країни скоротять фінансову підтримку та закупівлі зброї для України, це запустить ланцюгову реакцію. Путін розуміє цю слабкість і навмисно затягує час, щоб розхитати Європу зсередини.

Для України такий сценарій означає стратегічну катастрофу. Партнери схильні вірити у швидкий мир, тоді як насправді це може бути лише початком значно більшого світового конфлікту. Про це варто говорити відверто вже зараз — і вимагати від союзників не декларацій, а конкретних зобов'язань.