Терор по складах: чому Росія змінила цілі та що це означає для України

Серпень 2026 року позначився зміною географії російських повітряних атак. Якщо раніше цілями були переважно енергетичні об'єкти та оборонна промисловість, то тепер під прицілом опинилися розподільчі центри торговельних мереж, холодні склади, харчові виробництва та логістичні хаби. Лише за місяць, за оцінками учасників ринку, знищено понад 400 тисяч квадратних метрів складських площ, а витрати бізнесу на логістику зросли в півтора-два рази. Це не випадкові збіги, а свідомий вибір класу цілей.

З військової точки зору такі удари є збитковими для Росії: балістика вартістю в мільйони доларів витрачається на склади з продукцією, що не впливає на бойові можливості Сил оборони. Однак справжня мета — не військова, а соціальна. Не маючи змоги досягти оперативних успіхів на лінії фронту, зокрема на Костянтинівському та Покровському напрямках, противник переносить війну в цивільний тил. Це класична підміна стратегії терором, до якої вдаються, коли інструменти перемоги вичерпані, а потреба в демонстрації сили залишається.

Вибір моменту для таких атак не випадковий. По-перше, дипломатичне вікно: візит директора ЦРУ до Москви наприкінці серпня та прохання Вашингтона тимчасово утриматися від глибоких ударів створили паузу, яку Кремль використав для нарощування тиску. По-друге, втрата відчуття недоторканності: удари по аеродрому Енгельс, НПЗ у Ярославській і Саратовській областях та по Підмосков'ю зруйнували уявлення про те, що війна відбувається десь далеко, тож реакція стала очікуваною — швидка й демонстративна помста. По-третє, розрахунок на суспільний тиск: порожні полиці, зростання цін на хліб і молочну продукцію мають зробити повсякденне життя українців нестерпним, щоб вони вимагали змін у Києві, а не в Москві.

Однак такий розрахунок має багаторічну історію невдач. Лондон 1940-го, Німеччина 1943–1945-го, Північний В'єтнам — жодна кампанія повітряного тиску без вирішального наземного успіху не зламала волю суспільства, а навпаки, лише консолідувала його. Крім того, склади є найшвидше відновлюваним класом цілей: ритейл уже перебудовує ланцюги постачання, Фонд держмайна оглянув понад мільйон квадратних метрів приміщень і готує до передачі в оренду близько 164 тисяч. Відбудова розподільчого центру — це місяці, тоді як відновлення виробництва ракет під санкціями — роки.

Начальник ГУР Кирило Буданов неодноразово наголошував: ракетно-бомбовими ударами воєн не виграють і перемоги не досягають. У Москві це розуміють, але агонія має власну інерцію — зупинитися означає визнати поразку. Очікується, що відповідь України буде асиметричною: системна деградація економіко-логістичної бази противника через удари по нафтопереробці, паливній логістиці та транспортних вузлах. Водночас захист тилу стане ешелонованим: розосередження запасів, дублювання критичних вузлів, мобільні вогневі групи та дрони-перехоплювачі на маршрутах підльоту до логістичних кластерів.

Час працює проти ініціатора терору: кожен масований наліт — це витрата, а не накопичення. Темп російських ударів обмежений виробничою стелею, тоді як українське виробництво дронів і засобів ураження зростає. Сподівання на внутрішній тиск у Росії марні — тамтешнє суспільство боїться й хоче вижити, тож ціна війни має прийти через економіку, паливо, бюджет і технологічне відставання. Україна витримає і цей спосіб тиску, як витримала блекаути та терор по містах, але адекватна відповідь, за словами аналітиків, ближча, ніж здається з Москви.