Війна в Росії: чому удари по тилу стають вирішальними

Останні заяви російського керівництва про активізацію ударів по українській інфраструктурі та обіцянки Києва закрити небо для російських літаків свідчать про новий етап протистояння. Німецький уряд офіційно звинуватив Москву в диверсіях, а очільник польського МЗС заговорив про гібридну війну. Усе це відбувається на тлі розмов про можливі переговори, що робить ситуацію ще більш заплутаною.

Путінські заяви про ситуацію на фронті вже давно стали окремим жанром політичної сатири. Наприклад, на одній із пресконференцій він стверджував, що до Сум залишилося 12 кілометрів, хоча раніше називав цифру 10,5. Такі «успіхи» наступу, що рухається у зворотному напрямку, красномовно свідчать про реальний стан справ. Не краща ситуація з мобілізацією, яку Путін назвав «дурнею», попри те, що сам її оголосив у вересні 2022 року і вона триває досі.

Насправді, єдине, що змінилося, — це вектор погроз: тепер вони спрямовані не на військових, а на цивільне населення та інфраструктуру. Це пояснюється тим, що темпи просування російської армії зараз найнижчі з 2023 року. Тактика повзучої інфільтрації не дозволяє здійснювати масштабні прориви, а ЗСУ навчилися ефективно протидіяти локальним спробам. Фронт фактично зайшов у глухий кут, тож єдиний доступний Кремлю спосіб ескалації — посилення війни проти мирних українців.

Ключова відмінність нинішнього етапу — здатність України відповідати власними далекобійними засобами. Українські дрони, хоч і обмежені за потужністю, вже спричиняють дестабілізацію в Росії. Напередодні «виборів» до Держдуми падіння рейтингів Путіна стає дедалі помітнішим. Атаки на склади та нафтопереробні заводи — це не лише військова, а й політична демонстрація: режим, який не може захистити власну територію, втрачає образ непорушності.

Ескалація, безумовно, несе ризики: Росія застосовує реактивні дрони та балістику, Україна намагається нарощувати власне виробництво. Але удари вглиб РФ не мають на меті одразу зупинити війну. Вони повертають її туди, звідки вона прийшла, і змушують російське суспільство відчути справжню ціну агресії. Для Путіна це означає, що війна з інструменту політики перетворюється на загрозу стійкості його режиму. І якщо ця тенденція збережеться, прогнози про політичний крах можуть стати реальністю.