Іранський важіль Пекіна: що означає зустріч Ван Ї з Арагчі перед самітом Трампа і Сі

У середу, 16 вересня, глава МЗС Китаю Ван Ї провів зустріч із міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі. Китайський міністр повторив заклик Пекіна припинити війну та відновити рух суден через Ормузьку протоку. Для Вашингтона це сигнал: Пекін зберігає важелі впливу на Тегеран саме тоді, коли в американського президента, схоже, закінчуються варіанти завершити війну на вигідних для себе умовах.

Ці важелі мають цілком матеріальну основу. Китай вважає Іран своїм найближчим стратегічним партнером на Близькому Сході, постачає Тегерану технології та сировину для виробництва ракет і безпілотників, а також ігнорує західні санкції. До закриття Ормузької протоки Пекін купував понад 90% іранського нафтового експорту. «Китай та Іран є всебічними стратегічними партнерами», — сказав Ван Ї. У заяві за підсумками зустрічі також ідеться, що Китай готовий посилювати діалог і співпрацю з Іраном, аби захистити його законні права та інтереси.

Арагчі, зі свого боку, заявив, що Іран готовий захищатися від «агресорів», але водночас «вітає дипломатичні рішення, які забезпечують права іранської нації». За його словами, Тегеран прагне відновлення мирних відносин із сусідами та вже розпочав діалог із країнами регіону. Ван Ї не звинувачував у війні жодну зі сторін, закликавши Іран і США «залишатися розсудливими та проявляти стриманість», а Тегеран — продовжувати діалог із країнами Перської затоки. Окремо китайський міністр висловив занепокоєння ескалацією конфлікту в Ємені між міжнародно визнаним урядом, який підтримує Саудівська Аравія, та підтримуваними Іраном хуситами.

Для України та її партнерів ця дипломатія має практичні наслідки. Що довше Пекін зберігає посередницьку роль, то більше він претендує на місце за столом переговорів щодо безпеки на Близькому Сході — а отже, й на вплив у глобальних питаннях, де Україна залежить від єдності Заходу. Політика балансування Пекіна натомість зазнає тиску: минулого місяця Трамп погрожував, але поки що утримався від «значних економічних санкцій» проти країн, які ведуть бізнес з Іраном, і Китай виглядав головною мішенню таких заходів.

Іран має стати однією з ключових тем саміту Трампа і Сі наступного тижня — поряд із можливим продовженням торговельного перемир'я, питанням Тайваню та співпрацею у сфері безпеки штучного інтелекту. Повідомлялося, що Китай погрожував скасувати саміт, якщо Вашингтон схвалить новий продаж зброї Тайваню. Водночас очікування від зустрічі стримані: її головна цінність — показати, що відносини США та Китаю достатньо функціональні, аби такі зустрічі взагалі відбувалися, тоді як взаємна недовіра та боротьба за стратегічну перевагу різко обмежують можливі результати.

Отже, зустріч у Пекіні варто читати не як окрему дипломатичну подію, а як підготовку ґрунту перед самітом. Китай показує, що має канали впливу на Тегеран, і пропонує Вашингтону торгуватися. Наскільки реальним буде цей вплив — і чи не доведеться за нього платити поступками в інших питаннях — стане зрозуміло вже після зустрічі лідерів.