Зустрічі Зеленського і Трампа: чому кожен новий раунд повторює попередній

Історія відносин двох президентів тягнеться ще з 2019 року. Тоді телефонна розмова 25 липня, про яку восени заговорили американські медіа, вилилася у спробу імпічменту Трампа: йому закидали тиск на Київ заради розслідування щодо Гантера Байдена. 25 вересня Білий дім оприлюднив стенограму, з якої випливало, що йшлося радше про "послугу", а не про шантаж. Зеленський тоді теж заперечив факт тиску. Імпічмент не відбувся, але й очікуваної допомоги у дискредитації Джо Байдена Вашингтон не дочекався — і це, схоже, залишило свій слід.

Далі була пауза, поки Трамп не вирішив іти в президенти вдруге. У вересні 2024-го відбулася їхня перша зустріч часів повномасштабної війни — у Трамп тауері в Нью-Йорку. Зеленський тоді говорив про спільне бачення: війна має зупинитися, Путін не може перемогти, а Україна повинна перемогти, і пропонував обговорити деталі "плану перемоги". Трамп відповідав, що працюватиме "з обома сторонами". Уже 7 грудня 2024 року вони зустрілися знову — на відкритті відремонтованого Собору Паризької Богоматері, куди гостей зібрав Еммануель Макрон. Розмова тривала 35 хвилин під модерацією французького президента, і незабаром стало зрозуміло, що ця дипломатія результату не дала.

2025 рік виявився щедрим на контакти — сім зустрічей. Найгучніша, 28 лютого, відбулася в Овальному кабінеті на тлі переговорів американців спершу з росіянами, а потім з українцями. Тиск на Зеленського був публічним, а риторика господарів зустрічі місцями нагадувала кремлівські наративи; особливо жорстко виступив віцепрезидент Джей Ді Венс. Далі були примирення в базиліці Святого Петра під час похорону Папи Франциска 26 квітня, коротка розмова на саміті НАТО в Гаазі в червні, де Трамп назвав Зеленського "хорошим хлопцем", зустріч із Путіним на Алясці 15 серпня і саміт у Вашингтоні 18 серпня за участю європейських лідерів. Восени з'явився "мирний план", який фактично означав капітуляцію і від якого згодом відмовилися через незгоду партнерів. 4 вересня в Парижі "Коаліція охочих" намагалася переконати Трампа, що його бачення миру збігається з кремлівськими планами. У жовтні у Вашингтоні замість обіцяних "томагавків" Зеленський отримав прохолодний прийом і відмову, а Трамп пояснив це тим, що Путіну ідея не сподобалася. Під кінець року в Мар-а-Лаго звучали запевнення, що Путін "серйозно налаштований на мир" і що Україна отримає "сильні" безпекові гарантії. Нічого з цього не справдилося.

Цьогорічні зустрічі теж тримають цю логіку. Після початку 28 лютого 2026 року американсько-ізраїльської операції проти Ірану увага світу на кілька місяців змістилася з України, а інтерес Трампа до нашої теми охолов. 8 липня на полях саміту НАТО в Анкарі відбулася коротка розмова без заявлених домовленостей, а невдовзі до Києва приїздив сенатор Ліндсі Грем, який говорив про згоду Білого дому підтримати "пекельні санкції" — законопроект Грема і Блюменталя. 11 липня Грем помер після повернення до США, і 28 липня на його похороні Зеленський і Трамп зустрілися знову — радше для зондування позицій, ніж для переговорів. Остання зустріч відтворює знайомий малюнок: замість "томагавків" — ліцензія на виробництво ракет для Patriot, і то колись потім. На питання про перехоплювачі Зеленський відповів, що "ніхто не відмовив" — майже та сама формула, що була після історії з далекобійними ракетами. Президент України говорив про "пошук шляхів для деескалації", заперечував, що від нього вимагали односторонньо припинити удари по російських енергооб'єктах, і заявляв про готовність до енергетичного перемир'я за умови дзеркальних кроків Москви. Трамп натомість назвав закон Грема "дуже суворим" і сказав, що обговорить його з Сі Цзіньпіном під час візиту китайського лідера до США — що підживлює версію, ніби "пекельні санкції" потрібні були не для негайного втілення, а як козир у переговорах із Пекіном. Друге його положення — що і Зеленський, і Путін хочуть завершити війну й укласти угоду.

Що з цього випливає для України. Сам факт зустрічі — вже непогано, адже ще за кілька днів до неї вона була під питанням після того, як Трамп та його урядовці поклали на українців провину за зростання цін на дизельне пальне. Але прориву знову немає. Схоже, за місяць з лишком до проміжних виборів до Конгресу Трамп просто зважає на громадську думку, яка зараз на боці України. Якщо республіканці програють, цілком імовірно, що винними знову виявляться українці. І головне: тиску на Путіна, як і раніше, немає — а отже, тристоронні переговори ризикують залишитися бігом по колу, бо без примусу росіяни не вестимуть їх сумлінно. Закон Грема, не виключено, так і залишиться на папері.