Звільнення Кравченка: що скандал навколо генпрокурора означає для влади та країни

Кравченко очолив Офіс генерального прокурора у червні 2025 року, ставши наймолодшим керівником цього відомства. Утім, як зазначають співрозмовники в українській владі, його репутація до призначення була майже бездоганною. Єдиним, хто публічно і не під запис виступав проти цієї кандидатури, називають заступника голови Офісу президента Олега Татарова. За словами джерел, він від початку попереджав, що Кравченко «хворий на голову», і зрештою, мовляв, виявився правий.

Заяву про звільнення Кравченко написав 7 вересня — на тлі скандалу, пов'язаного зі спецоперацією НАБУ та САП під назвою «Карфаген», яка стосувалася шахрайських колцентрів. У цій справі фігурує посадовець Офісу генерального прокурора, якого називають імовірним керівником групи. Далі події розгорталися стрімко: 14 вересня Кравченко оголосив про підписання двох підозр — начальнику НАБУ Семенові Кривоносу та близькій людині глави САП Олександра Клименка. Того ж дня він виїхав за кордон, оформивши собі відрядження до Франції на п'ять днів. За офіційною версією, він мав узяти участь у заході ПАРЄ, хоча, за наявними даними, запрошення туди генпрокурор не отримував.

Увечері 14 вересня президент вніс до Верховної Ради подання про звільнення Кравченка й відсторонив його від посади. Керівники НАБУ і САП заявили, що ні вони, ні члени їхніх родин підозр не отримували, а дії генпрокурора назвали реакцією на операцію «Карфаген». Офіс генерального прокурора своєю чергою зазначив, що заяви про підозру «були позбавлені юридичного сенсу». Уже 15 вересня Рада підтримала звільнення, і президент підписав указ.

Реакція в оточенні глави держави виявилася емоційною. Президента, за словами співрозмовників, новини про Кравченка «неабияк засмутили». Один із них назвав те, що «неслось 14 вересня», «повним аут», припустивши, що причиною стала або паніка через можливу підозру, або чийсь вплив. Інший описав ситуацію як «повний безпрєдєл» і порівняв поведінку Кравченка з діями шахіда, який підірвав пояс дистанційно, залишивши його тут, а сам виїхавши за кордон. За словами джерел, останніми днями генпрокурор мав поганий вигляд і діяв «у стані афекту»: цікавився, чи немає у прикордонників заборони на його виїзд, і планував «розчинитись десь між Парижем і Віднем». У президентському оточенні не виключають, що заяви Кравченка з-за кордону можуть бути спробою згодом попросити політичного притулку.

У «Слузі народу» скандал особливого подиву не викликав. Один із депутатів порівняв його з подружньою зрадою: якщо перша «коханка» болюча, то десята вже не вражає. Інший зауважив, що межа вражень від таких історій давно перетнута, але визнав: інформація про те, що прокурори «інсталювались» у мережу колцентрів, — дуже погана, адже про це не говорив хіба що найлінивіший міжнародний партнер. За його припущенням, президенту доводилося вислуховувати відповідні зауваження від високих посадовців інших держав.

Для країни ця історія має кілька вимірів. По-перше, вона засвідчує глибину конфлікту між Офісом генпрокурора та антикорупційними органами, що в умовах війни підриває довіру до всієї правоохоронної вертикалі. По-друге, швидкість, з якою влада дистанціювалася від свого ж призначенця, показує, наскільки чутливою стала тема боротьби з корупцією для міжнародних партнерів. І по-третє, сам факт того, що наймолодший очільник ОГП залишив посаду за кілька місяців, ставить питання про якість кадрових рішень.

Тепер ключове — не лише те, хто очолить Офіс генерального прокурора далі, а й те, як завершиться справа «Карфаген» і чи буде відповідь на зауваження партнерів. Від цього залежить довіра і всередині країни, і ззовні.