Хто може змінити Путіна: сім фігур, які визначать майбутнє Росії

Чергові вибори в Росії знову підтвердили знайому конфігурацію: партія «Єдина Росія» зберігає більшість у Державній думі, а Володимир Путін залишається єдиним центром ухвалення рішень. Протягом кожного виборчого циклу йому ставлять питання про можливого наступника, але однозначної відповіді він не дає ні своїй країні, ні світу. Створена ним система гарантує, що ніхто не зможе накопичити достатньо впливу для прямого виклику. Явного спадкоємця немає — натомість країною керують клани, що представляють спецслужби, збройні сили та конкуруючі бізнес-еліти.

Для України це має цілком практичне значення. Якщо зміна влади в Москві колись відбудеться, наступник із високою ймовірністю буде сформований за образом і подобою самого Путіна, а не його опонентів. Серед тих, кого називають основними претендентами, — прем'єр-міністр Михайло Мішустін, який за Конституцією автоматично обіймає посаду президента в разі потреби. Його призначили у 2020 році як технократа без політичної ваги: вихідець із Федеральної податкової служби, не пов'язаний ні з партіями, ні з елітою спецслужб. Відтоді його повноваження, зокрема в економіці, розширилися, але для «силовиків» він залишається стороннім.

Інший кандидат — Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна, який із 1999 року працював у Федеральній службі охорони, згодом обіймав посаду заступника начальника ГРУ та очолював Сили спеціальних операцій, курируючи незаконну анексію Криму у 2014 році. Він був заступником міністра оборони, губернатором Тули, а у 2024 році став секретарем Державної ради. Ще один представник нового покоління еліт — Дмитро Патрушев, син колишнього директора ФСБ Миколи Патрушева. У 2024 році батько безуспішно домагався його призначення прем'єром, натомість син отримав посаду віцепрем'єра.

До цього ж кола належить Борис Ковальчук, син олігарха Юрія Ковальчука, якого називають особистим банкіром і близьким другом Путіна. Родина Ковальчуків сподівалася на керівну посаду в «Роснафті» чи «Газпромі», але Борис очолив Рахункову палату — що розцінили як розчарування. Денис Мантуров, перший віцепрем'єр і протеже голови «Ростеху» Сергія Чемезова, понад десять років очолював Міністерство промисловості та торгівлі, а у 2022 році отримав кураторство над оборонною промисловістю. Його вплив прямо залежить від того, як завершиться війна проти України.

Окремо виділяють мера Москви Сергія Собяніна, який пройшов шлях від сибірського губернатора до керівника адміністрації президента і з 2010 року очолює столицю, та Сергія Кирієнка — наймолодшого прем'єра в історії Росії (1998), який свого часу призначив Путіна головою ФСБ. Нині Кирієнко керує відділом внутрішньої політики Кремля, координував конституційний референдум 2020 року, що дозволив Путіну залишатися при владі до 2036-го, та курирує анексію й управління окупованими територіями України. Він також стоїть за програмою «Час героїв», у межах якої ветерани війни готуються до державної служби.

Підсумок простий: незалежно від того, хто з цих фігур опиниться на вершині, всі вони виросли всередині путінської системи й поділяють її логіку. Для України це означає, що розраховувати на докорінну зміну курсу Москви після зміни першої особи не варто — принаймні доти, доки влада в Росії залишатиметься в руках тих самих кланів.