Нафта тримає воєнний бюджет Росії, але тріщини в економіці стають помітнішими

Після прискорення у 2023–2024 роках російське зростання різко сповільнилося. Уряд РФ розраховує лише на 0,6% за підсумками 2026 року, хоча в першому кварталі економіка скоротилася, а в другому відновилася лише частково. Настрої населення теж погіршуються: індекс споживчих настроїв Levada Centre влітку опустився до 94 пунктів проти 116 навесні та влітку 2025 року. Показник нижче 100 означає, що негативних оцінок більше, ніж позитивних.

Для пересічних росіян це видно у подорожчанні пального, перебоях із товарами та наслідках ударів по нафтопереробній інфраструктурі. Економіст Кріс Віфер описує стан справ як «терпиму стабільність»: тиск є, але рецесії поки немає. Бізнес і домогосподарства на тлі інфляції та високих ставок урізають витрати, і чималу частину активності тримає саме державне фінансування.

Найчіткіший сигнал проблем — стан бюджету. Наприкінці липня дефіцит сягнув 2,8% ВВП, хоча річний план передбачав 1,6%. Доступні резерви скорочуються, тож Москва дедалі більше покладається на внутрішні позики, а ставки за російськими облігаціями доходили до 17% — обслуговування боргу дорожчає. Висока ключова ставка потрібна Центробанку для стримування інфляції, розігрітої воєнними витратами, але цивільний бізнес отримує дорогі кредити, тоді як оборонні підприємства мають значно кращий доступ до державних ресурсів. Додаткові гроші Кремль шукає через підвищення податків і зборів та тиск на малий бізнес, а частина фінансування оборонки йде приватними кредитами лояльних банків і не потрапляє прямо в бюджетний дефіцит.

Головна опора російських фінансів — доходи від енергоносіїв. На тлі високих світових цін на нафту, пов'язаних із війною між Ізраїлем та Іраном, нафтові надходження зросли після падіння нижче $10 млрд на місяць напередодні війни: у червні вони становили $15,8 млрд, у липні — $13,8 млрд. Економіст Торбйорн Беккер вважає, що бюджетні обмеження для Росії фактично можуть зникати, доки енергоносії дорогі, але наголошує: така модель нестійка, і точний момент кризи передбачити неможливо.

Воєнні витрати водночас підживлюють бідніші регіони. «Уралвагонзавод» у Нижньому Тагілі після переходу на цілодобове виробництво збільшив штат приблизно з 20 тисяч до понад 38 тисяч працівників, а завод «Купол», що випускає безпілотники та системи ППО, у 2025 році більш ніж удвічі наростив виробництво. Зворотний бік — гострий дефіцит робочої сили: безробіття близько 2,2%, а брак кваліфікованих кадрів гальмує і оборонні підприємства, і цивільну економіку.

Західні санкції поступово обмежують доступ до інвестицій і технологій, потрібних для зростання продуктивності. У Кремлі запевняють, що макроекономічна стабільність зберігається, хоча головний економіст держбанку «ВЕБ.РФ» Андрій Клепач попереджав про відставання Росії в технологічній та економічній конкуренції через санкції та ізоляцію — після цієї заяви його звільнили.

Підсумок: Росія поки здатна фінансувати армію завдяки нафтовим грошам, але слабке зростання, дорогі позики, дефіцит кадрів і технологічне відставання роблять цю конструкцію дедалі крихкішою. Для України це означає, що тиск санкцій і цін на енергоносії залишається ключовим важелем впливу на спроможність Кремля вести війну.