Тиск США на НАТО: чому Європа починає готуватися до оборони без Вашингтона

Політика Дональда Трампа щодо НАТО тримається на суперечності: Вашингтон погрожує зменшити свою військову присутність у Європі, але водночас потребує європейських баз для перекидання сил і операцій далеко за межами континенту. Показовий приклад — румунська база Міхаїл-Когелнічану. Минулого року звідти вибула приблизно половина з близько 2000 американських військових, проте в липні на базі перебували дев’ять літаків-заправників KC-135, які підтримували операції США під час війни з Іраном.

Зараз Пентагон проводить шестимісячний перегляд своєї присутності в Європі. Один із можливих сценаріїв — скорочення приблизно на 25000 військових, що опустило б контингент нижче встановленого Конгресом мінімуму у 76000 осіб. Нині в Європі перебуває понад 81000 американських військовослужбовців, хоча ця цифра постійно змінюється через ротації та навчання. Для країн регіону це означає не лише арифметику, а й питання, наскільки довго можна розраховувати на американський захист.

Європа реагує не гаслами, а грошима й планами. На тлі війни Росії проти України європейські члени НАТО та Канада збільшили сукупні оборонні витрати 2025 року на 20% проти попереднього року. Але змінюється не лише обсяг фінансування. Щонайменше вісім країн Альянсу — Канада, Польща, Данія, Іспанія, Норвегія, Туреччина, Франція і Німеччина — вивчають способи зменшити залежність від американської зброї, технологій та оборонних компаній. Швидко це неможливо: європейським виробничим потужностям потрібні роки на розширення, а розробка складних систем озброєння триває ще довше. Тож поки йдеться про поступову диверсифікацію закупівель, а не про розрив.

Окремий виклик — темп сучасної війни. Українські та західні військові посадовці вказують на стрімкий розвиток безпілотників і радіоелектронної боротьби, тоді як НАТО нерідко витрачає на закупівлю й розробку нових систем роки або й десятиліття. Війна в Україні також оголила вразливість європейської протиповітряної та протиракетної оборони, значною мірою залежної від американських комплексів, зокрема Patriot. Паралельно розвиваються альтернативні європейські системи, а Україна дедалі більше сприймається як джерело практичного досвіду — передусім у сфері дронів і радіоелектронної боротьби. Прикладом такої співпраці стала ініціатива України та дев’яти європейських союзників зі спільної розробки нового комплексу протиракетної оборони.

Найглибший наслідок тиску Вашингтона — не в техніці чи кількості солдатів, а в довірі. Європейські та американські співрозмовники Reuters говорять про падіння впевненості у стабільності американських гарантій, і це вже позначається на довгостроковому плануванні оборони. «Європа витрачає більше, серйозніше ставиться до оборони та бере на себе більшу відповідальність. Але є й реальне занепокоєння, що США можуть її залишити», — сказав колишній високопосадовець американської військової розвідки Джей Сі Лінценіч.

Водночас це не означає автоматичного розпаду Альянсу. Європейські уряди публічно заявляють про єдність НАТО, а США зберігають значну присутність на континенті та інвестують у стратегічні бази. Але перебудова вже почалася: країни нарощують власні спроможності, диверсифікують закупівлі й намагаються менше залежати від американських технологій і політичної підтримки. Саме ця поступова перебудова може виявитися одним із найважливіших довгострокових наслідків нинішнього тиску Вашингтона на НАТО.