Путін обирає АТЕС замість G20: що стоїть за дипломатичним маневром Кремля

За даними джерел, близьких до Кремля, Володимир Путін має намір особисто відвідати саміт Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, який 18–19 листопада прийматиме китайське місто Шеньчжень під головуванням Сі Цзіньпіна. Якщо поїздка відбудеться, це стане для Путіна першою участю в АТЕС із 2017 року і найпомітнішим міжнародним виходом від початку повномасштабної війни проти України.

Водночас імовірність того, що російський лідер приїде на саміт G20 у Флориді, де очікується присутність Дональда Трампа, оцінюють як украй низьку. Причина — у самій природі цих форумів. АТЕС дає Путіну майданчик переважно серед країн, які не належать до західного табору, тоді як «Велика двадцятка» збирає разом і союзників України з Європи, і Канаду, Японію, Південну Корею та Австралію. У Кремлі, за даними джерел, окремо побоюються й несподіваної появи на G20 Володимира Зеленського.

Для України цей вибір має цілком практичне значення. 12 вересня Зеленський заявив, що готовий особисто зустрітися з Путіним у США в кулуарах саміту G20, який наприкінці грудня відбудеться в Маямі, якщо той туди приїде. Помічник російського лідера Юрій Ушаков того ж дня відповів, що можливість такої поїздки ще не обговорювалася. Тепер стає зрозуміліше, чому: Кремль, схоже, взагалі не розглядає цей майданчик як зручний.

Показовим є й інший аспект. Російські офіційні особи, за інформацією джерел, майже не очікують прогресу в переговорах про припинення війни до саміту G20 і дедалі більше розчаровуються в американських посланцях — Стіві Віткоффі та Джареді Кушнері. Це означає, що розмови про дипломатичне врегулювання залишаються радше торгами про формат і місце, ніж про суть.

Окремо варто зважати на можливість тристоронньої зустрічі Сі, Трампа та Путіна в кулуарах АТЕС, про яку раніше говорили російські посадовці. Якщо такий контакт справді відбудеться, він стане безпрецедентним за складом учасників — трьох найбільших ядерних держав світу. Але навіть у такому разі йдеться про символічний жест, а не про прорив у питанні завершення війни.

Підсумок простий: Кремль обирає майданчик, де почувається безпечніше, і уникає того, де доведеться дивитися в очі союзникам України. Для Києва це означає, що тиск на Росію має йти не через очікування, що Путін сам приїде на зручну для нас зустріч, а через послідовну роботу з тими, хто справді впливає на його рішення.