путін обирає АТЕС замість G20: що стоїть за цим вибором Кремля

За інформацією джерел, близьких до кремля, путін планує особисто відвідати зустріч лідерів Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, яка відбудеться у китайському Шеньчжені 18–19 листопада. Якщо це станеться, це буде його перша особиста участь у саміті АТЕС із 2017 року. Імовірність же його присутності на саміті G20 у Флориді, де очікується Дональд Трамп, оцінюється як украй низька.

Для України та її партнерів ця різниця має практичне значення. G20 — це майданчик, де поряд із російським лідером могли б опинитися представники країн, які послідовно підтримують Київ, зокрема Канади, Японії, Південної Кореї та Австралії, а також європейські союзники. Існує й імовірність появи на саміті президента України Володимира Зеленського. Саме тому, як зазначають спостерігачі, путін здебільшого уникає багатосторонніх форумів — ризик публічного зіткнення там надто високий.

АТЕС у цьому сенсі виглядає для кремля безпечнішою альтернативою. Форум збирає переважно країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, серед яких чимало тих, хто не приєднався до західних санкцій проти росії. Окрім того, російські чиновники припускали можливість проведення безпрецедентної тристоронньої зустрічі лідерів трьох найбільших ядерних держав світу на полях саміту. Якщо така зустріч справді відбудеться, вона стане найпомітнішою міжнародною трибуною для путіна з початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році.

Водночас не варто переоцінювати вагу самого факту присутності. АТЕС — передусім економічний майданчик, і його порядок денний не передбачає безпосереднього обговорення безпеки чи завершення війни. Для кремля важливіший сам сигнал: можливість показати, що ізоляція не є абсолютною, а відносини з Пекіном залишаються міцними. Для Китаю ж прийом путіна — це спосіб підкреслити власну роль глобального центру тяжіння, навіть ціною уваги з боку західних столиць.

Підсумок: вибір на користь Шеньчженя, а не Флориди — це не випадковість, а свідома ставка на майданчик, де менше ризиків і більше контролю над картинкою. Для України це означає, що тиск на росію через багатосторонні формати залишається обмеженим, і ключові рішення надалі ухвалюватимуться не в залах самітів, а в двосторонніх переговорах та на полі бою.