Путін душить навіть «кишенькову» опозицію: чому Кремль пішов у глуху оборону

Російська влада вперше за роки повномасштабної війни пішла на безпрецедентне звуження політичного поля. Йдеться не про радикальну опозицію, а про так звану «системну» — ті партії та діячів, які завжди грали за правилами Кремля, імітуючи плюралізм. Тепер навіть їх позбавляють можливості брати участь у виборах, що призначені на вересень 2026 року.

Найпоказовіший випадок — Борис Надєждін, багаторічний гравець у системі, який планував балотуватися до Держдуми, але через судові переслідування втратив це право й був змушений залишити Росію. На відео на тлі Ейфелевої вежі він заявив, що «живий і на волі, але, на жаль, поки що не в Росії». Це сигнал: лояльність більше не гарантує безпеки навіть для тих, хто десятиліттями обслуговував інтереси режиму.

Ще один маркер — доля партії «Яблуко», єдиної, яка відкрито зайняла антивоєнну позицію. Її участь у виборах під великим питанням. Влада жорстко відсікає будь-які прояви незгоди: щонайменше 23 політикам заборонили балотуватися. Формальні приводи — звинувачення в демонстрації «екстремістської» чи нацистської символіки. У 15 випадках «порушенням» стало розміщення зображень, пов’язаних із Олексієм Навальним. Кандидатів також карали за посилання на заборонені соцмережі.

Така параноїдальна чутливість до навіть контрольованої критики виникає не на порожньому місці. Рейтинги Путіна та «Єдиної Росії» падають до рекордних позначок. Невдоволення підігрівають удари Сил оборони України вглиб російської території, економічна нестабільність, паливна криза та постійні чутки про нову мобілізацію. У цих умовах Кремль відмовляється навіть від імітації політичної конкуренції, побоюючись, що будь-який голос незадоволених може стати каталізатором протесту.

Показово, що побоювання охопили й російську еліту. У її лавах зростають занепокоєння, що ФСБ вийшла з-під контролю, адже Путін доручає спецслужбі будь-що втримати владу. Це означає: репресивна машина, запущена для збереження режиму, починає працювати проти всіх, включно з тими, хто колись був її опорою. Для України це не просто внутрішньоросійський процес — це ознака дедалі глибшої дестабілізації агресора, що створює нові ризики та можливості на полі бою.