Путін і «косатки»: що стоїть за новим виправданням війни

29 серпня, виступаючи в Московському педагогічному державному університеті, Путін згадав експедицію одного з учасників заходу на Північний полюс і скористався цим для нової псевдонаукової аналогії. Він заявив, що косатки нібито здатні групою нападати на ведмедів і розривати їх, назвав це «харчовим ланцюгом», про який «треба розповідати дітям, щоб вони розуміли, у якому світі ми живемо і чому ми проводимо спеціальну військову операцію». Таке пояснення фактично вкладає російську агресію в логіку, де сильніший хижак має право нападати на слабшого.

Політолог Петро Олещук у коментарі для 24 Каналу зазначив, що ця заява — не просто черговий абсурд, а маркер глибокої деградації. «Це — не інтелектуальна деградація, тому що деградувати можна від чогось. А якщо ти просто малограмотний бовдур, то ти просто з часом стаєш старим малограмотним бовдуром. У тебе зменшується обсяг пам'яті. Зараз він без суфлера не може нічого сказати. А коли він каже щось без суфлера, він несе дичину», — наголосив експерт. Він також нагадав, що саме Путін ухвалює рішення щодо застосування ядерної зброї, однак у світі це чомусь не викликає належного занепокоєння.

На думку Олещука, Захід досі надто зосереджений на тому, щоб у Росії не сталося кризи чи розпаду, а її ядерний арсенал не дістався третім силам. Він також звернув увагу на геополітичні уявлення США: мовляв, разом з Америкою обов'язково має існувати і Росія, яка б балансувала Китай. Саме тому, за словами політолога, Сполучені Штати навіть за адміністрації Джозефа Байдена не надавали Україні справді достатньої допомоги, яка б дозволила швидко подолати агресора. Водночас Кремль, упевнений експерт, не збирається йти на жодні поступки, адже сприймає будь-які спроби залучити його до переговорів як ознаку слабкості.

Отже, чергова промова Путіна — це не лише внутрішньополітичний жест для російської аудиторії, а й сигнал для світу: логіка Кремля залишається хижацькою, а західні лідери продовжують ігнорувати цю небезпеку. Питання в тому, скільки ще знадобиться таких «природничих» аналогій, щоб це почули.