Медійна присутність депутатів: як рахувати цитованість і чому не все так просто

Рейтинг цитованості народних обранців за 3–9 серпня показав: найбільше медійної уваги отримав саме Железняк. Проте укладачі наголошують: йдеться не про вимірювання популярності чи довіри, а лише про присутність у медіа — як часто і наскільки помітно депутата згадують у ЗМІ протягом тижня. До рейтингу входять виключно депутати Верховної Ради, без керівництва держави чи військового командування.

Методика підрахунку враховує 30 видань, що щодня формують новинний порядок денний, включно з діловими, оборонними та спортивними ресурсами. Аналізуються лише редакційні матеріали: соцмережі, телеграм-канали та блоги не беруться до уваги. Вага згадки залежить від її розташування: згадка в заголовку важить більше, ніж у тексті, а пряма мова депутата — більше за просте згадування прізвища. Матеріал у загальнонаціональному виданні має вищу вагу, ніж у нішевому.

Проста лічба кількості згадок, як пояснюють автори, була б недосконалою, адже один пресреліз, розісланий у багато редакцій, штучно завищив би показники. Тому додатково рахують охоплення — кількість різних видань, що згадали депутата, та концентрацію — частку згадок, що припала на один день. Висока концентрація свідчить про разовий сплеск, а не стабільну присутність.

Цікаво, що медійна присутність розподілена вкрай нерівномірно: перші 10% депутатів забирають понад половину всіх згадок, а перші 20% — дві третини. Це означає, що різниця між місцями в другій і третій сотні може становити лише одну-дві публікації, тож невеликі перестановки в нижній частині рейтингу не варто сприймати як зміну реальної ваги політика. Кожна згадка перевіряється на належність саме депутатові, а не його тезці, а характер згадки — закон, скандал чи приватне життя — для підрахунку значення не має. Депутати, про яких за тиждень не писали взагалі, також фігурують у рейтингу окремим списком.

Методика повністю автоматизована й однакова для всіх учасників, без винятків чи преференцій. Такий підхід дає змогу відстежувати не якість роботи парламентарів, а їхню реальну присутність в інформаційному полі — що саме по собі є важливим індикатором медійної активності, але не варто плутати його з ефективністю законотворчої діяльності.