Смерть на Криворіжжі та суперечка про обов'язок: що стоїть за реакцією Меган Моббс

Інцидент стався 18 вересня. Місцевий рибалка Валерій розповів, що бачив чоловіка, який біг до річки, а слідом за ним рухалися люди у військовій формі та балаклавах. Чоловік стрибнув у воду, проплив приблизно десять метрів і зник під поверхнею. Працівник розташованої неподалік турбази кілька разів намагався дістати його гідроциклом, але марно. Наступного дня водолази підняли тіло з глибини близько п'яти метрів, за двадцять метрів від берега.

Дружина загиблого Аліна каже, що востаннє спілкувалася з чоловіком уранці того ж дня: він пішов до магазину, а згодом, імовірно, тікав від представників ТЦК. За її словами, Володимир раніше мав досвід служби за контрактом, але не хотів повертатися до війська, бо прагнув бачити, як росте син. «Він не хотів після цього, тому що він хотів, щоб син у нього на очах ріс, щоб він був там, а не тут», — сказала вона. У застосунку «Резерв+» чоловік мав статус військовозобов'язаного.

Про загибель Володимира написала в соцмережі X українська історикиня Марта Гавришко. На цей допис відреагувала Меган Моббс, донька Кіта Келлога, колишнього спеціального посланця Дональда Трампа щодо України. «Помер боягузом. Міг би померти героєм», — написала вона. Гавришко заперечила: за її словами, Володимир був ветераном і вже бачив наслідки війни, а цього разу не прагнув геройства — хотів жити й бачити, як підростає його син.

Моббс у відповіді розповіла, що після терактів 11 вересня пішла служити добровільно, навчалася у Вест-Пойнті та була в Афганістані. Вона заявила, що громадянство за певних обставин передбачає службу й захист країни. «Україна не обирала цю війну. До неї вторглися. На кону — її виживання як суверенної держави», — написала вона. Водночас Моббс визнала, що корупцію та зловживання представників органів комплектування можна засуджувати, вимагати відповідальності й гуманного ставлення, але, на її думку, це відмінне від заперечення самого обов'язку захищати державу. Як приклад вона навела Другу світову війну та висадку союзників у Нормандії, запитавши, чи хотіли того американські, британські, канадські, польські та французькі військові. За її словами, вільні суспільства виживали завдяки готовності людей служити. На завершення Моббс назвала Гавришко «пропагандистом роззброєння Заходу» та «апологетом національної капітуляції», додавши: «Ваші ідеї є отрутою для вільного суспільства і не мають тут місця. У своїй суті вони є антиамериканськими».

Для України ця суперечка — не лише про окремий випадок. Вона висвітлює глибшу проблему: розрив між зовнішнім очікуванням мобілізаційної стійкості та реальним досвідом людей, які вже пройшли війну й не бажають повертатися на фронт. Публічні оцінки на кшталт «помер боягузом» рідко змінюють поведінку тих, хто уникає служби, зате посилюють напругу в суспільстві та ускладнюють довіру між державою і громадянами. Водночас заклики визнавати обов'язок захисту не знімають питання про якість роботи органів комплектування, про які згадують обидві сторони дискусії. Те, як країна відповість на ці виклики — від прозорості мобілізаційних процедур до підтримки ветеранів і їхніх родин, — визначатиме не лише перебіг війни, а й характер повоєнного суспільства.