Справа Стефанишиної: як в Україні корупція стає нормою

Історія з Ольгою Стефанишиною, яка після другого кримінального провадження від НАБУ отримала посаду посла України в США, стала індикатором того, що в країні відбувається з антикорупційною політикою. Йдеться не лише про конкретну посадовицю, а про те, що безкарність високопосадовців поступово стає нормою.

Стефанишина має досвід роботи в Міністерстві юстиції ще часів Януковича, де вона фігурувала у справі про розкрадання коштів на перекладах. Пізніше, вже за Зеленського, вона повернулася в Міністерство, де, за даними слідства, провалила конкурс на голову НАЗК і сприяла призначенню Олександра Павлущика. Це призначення фактично зупинило роботу агентства з перевірки декларацій чиновників. Незважаючи на це, Стефанишина отримала підвищення — посаду посла у США. Тепер НАБУ інкримінує їй придбання двох квартир та автомобіля Mercedes за кошти, законність походження яких вона не підтвердила.

Показово, що в суді також згадували спробу Стефанишиної провести на посаду директора НАБУ Павла Кириленка. Згодом Кириленко очолив Антимонопольний комітет, де також отримав підозру у незаконному збагаченні. Якби ця схема спрацювала, під контроль людей, близьких до керівництва, могло б потрапити і саме НАБУ, що повністю паралізувало б боротьбу з корупцією.

Показовим є і масштаб. У справі Стефанишиної йдеться не про мільярди, а про суми, які вона могла легально заробити в приватній юрфірмі. Але сам факт ухилення від декларування та використання незаконних доходів, за відсутності наслідків, створює враження, що для високопосадовців правила не діють. Це підриває довіру до державних інституцій і демотивує тих, хто працює чесно.

Підсумок: ситуація навколо Стефанишиної — це не про окрему посадовицю, а про системну проблему. Коли призначення на високі посади відбувається попри кримінальні провадження, а антикорупційні органи змушені діяти в умовах протидії з боку влади, суспільство втрачає віру в справедливість. Це створює поживне середовище для подальших зловживань.